Back to top

Педіатр за покликом серця

Автор фото Василь Сосюк.

Одного разу, їдучи в гості до брата Олега в Санкт-Петербург, Ірині БОГУСЛАВСЬКІЙ потрапили до рук медичні новели доктора Латинського. Особливо запали в душу слова: «У серці кожної людини є місце служінню професійному обов’язку, коли праця стає щастям справою життя».

Саме так можна сказати про саму Ірину Ростиславівну, для якої робота – задоволення, а діти, які приходять з мамами на прийом, – друзі. Адже мають можливість гратися в кабінеті, малювати. Коли виліковує їх, щаслива так само, як і їхні батьки.
Під час зустрічі з Іриною Богуславською найменше хотілося розмовляти про хвороби та їх симптоматику чи вакцинацію малюків, про що безперервно говорять медичні працівники. Було бажання більше дізнатися про цю незвичайну жінку - блакитну кров її родини можна побачити неозброєним оком. Вона виглядає дуже благородно, з манерами справжньої аристократки. І це, зауважу, не тільки зовнішність, а стан душі. Справжній слід у ній залишили переконання та вчинки найрідніших людей, принципи яких наслідує. Насамперед батька, Ростислава Євгеновича. Поважні сарненці пам’ятають його як головного лікаря Сарненської центральної районної лікарні, начмеда, онколога, який, до того ж, у 60-ті роки минулого століття проводив курси медичних сестер із правом отримання відповідного диплому. А ще зробив чимало операцій у відділенні онкології, що було в Сарнах.
Ростислав Богуславський закінчив Львівський медичний інститут. Дуже хотів, щоб Ірина, його улюблена донька, яку впізнавали, бо була дуже схожою на нього, стала хірургом. Водив за собою, усе показував. А потім випадково в операційній дівчинка побачила кров. І те, що відчула змалку, зіграло свою роль у дорослому житті. Опанувавши батьківську науку, після 10 класу Сарненської середньої школи № 4 Ірина пішла слідами тата, але не в хірургічний, а єдиний у той час Ленінградський педіатричний інститут. Хоча минуло багато років, пригадує кожен крок і кожне отче слово, коли поступала. Почувши, що донечка одержала «п’ятірку» на екзамені, підхопив її на руки й закружляв по інституту. Ірина надзвичайно пишається Ростиславом Євгеновичем, якого не стало, коли закінчувала 2 курс. Залишилися листи, які прочитала після його смерті.
Після вузу Ірина за розподілом потрапила в Брянську область, де проходила й інтернатуру. За роки медичної практики пригадує різні випадки. Одного разу, коли було дуже важко (пацієнти різні приходять), вигукнула: «Все, піду працювати кондитером!». Промовила так неспроста, адже дуже любить готувати. Почувши це, одна з відвідувачів наступного дня принесла молодій лікарці коробку цукерок і попросила нікуди не йти, а залишитися на своєму місці. Чесно кажучи, й донині Ірина Ростиславівна не уявляє себе на іншій роботі, адже дуже любить педіатрію. Повернулася з Росії в Сарни, де трудилася впродовж року. В місті Унеча на Брянщині залишилися друзі, куди їхала просто в гості, а вийшла заміж. Шукала себе й самостійності, побувала в Києві, Рівному.
Те, що має стати саме лікарем, закарбувалось у свідомості з дитячих років. Адже зростала в такому середовищі. В оселі Ростислава та Марії Богуславських по суботах збиралася лікарська еліта – люди надзвичайно високоосвічені, справжні інтелігенти, які дискутували, грали в преферанс. Бабуся Христина Василівна готувала дуже смачні страви. Мама Марія Борисівна, напівчешка дворянського роду Бабаєвих (Бабаєві-Богуславські), також могла багато чого розповісти. За фахом фармацевт, приїхала в Сарни разом із чоловіком. Її брат Олег служив розвідником. Подружжя народило та виховало трьох дітей (Людмила, старша сестра Ірини, закінчила Київський інститут культури, а молодший брат Олег - сільськогосподарський вуз у Санкт-Петербурзі). Дітлахів дивувала й навіть часто вражала та різниця, яку бачили між хатнім гармонійним оточенням, де панувала тиха й лагідна атмосфера любові та миру, що грали першу скрипку, й вулицею. Вони завжди перебували в будинку разом із гостями. От де наслухалися різних цікавих професійних оповідань, що довгими осінніми вечорами дійшли до їхніх сердець. Вони, як жива історія, наповнили душу молодої Ірини, викликали глибокі почуття любові до всіх, хто потребував допомоги. А от що успадкувала від своїх знаменитих предків - то це, безперечно, аристократичну зовнішність і манери. Речі ж видатної сім’ї передали в Сарненський історико-етнографічний музей на прохання його працівників.

Від Невського до Зимового
Лікар – професія почесна й водночас надзвичайно відповідальна та нелегка. Треба бути не просто педіатром, а спеціалістом, який повинен орієнтуватися в найскладніших умовах, своєчасно надати першу медичну допомогу, правильно встановити діагноз, призначити необхідні ліки. Але коли по-справжньому любиш свою справу, під силу все, вважає Ірина Богуславська. Вже не один десяток років з гордістю носить звання медичного працівника й жодного разу не пошкодувала про свій вибір, бо фах обирала за покликом серця.
Дільниця, яку обслуговує, велика – понад 4 тисячі дитячого населення (майже 1 тисяча в місті). Окрім того, на контролі 16 ФАПів, співпраця з фельдшерами. Тепер чимало дітей, в яких усе більше виникає проблем зі здоров’ям, вони дуже вразливі. А відвідувачів багато, незалежно від вірусних інфекцій і пори року. До них у медпрацівників особлива увага. Колись діти були здоровіші, повідала педіатр. І тут мають значення не тільки умови, в яких ростуть, і харчування. У малечі знижена імунна система, каже, ще у внутрішньоутробному періоді розвитку людини. Є й інші чинники: важка шкільна програма, відсутність у школах харчування, що створює середовище для гастритів та ін.
Добрі слова говорить не тільки про своїх медичних сестер, які перевантажені документацією, а всього колектив. Кожен знає роботу, що виконує. Так, медсестра Аліна поряд уже 12 років, розуміє лікаря не тільки з півслова, а й погляду. Колеги, розповідає Ірина Богуславська, також досвідчені й відповідальні. Працюють завжди разом, консультуючи один одного. Та й сама Ірина Ростиславівна надзвичайно скрупульозна в діяльності й оформленні документів. Скажімо, щотижня перевіряє лікарняні. І не тому, що комусь не довіряє, а бере до уваги вплив людського фактора.
Вона вдячна лікарям за розуміння та дружбу. На початку трудової діяльності її, як молодого фахівця, добре зустріли, допомагали, підтримували, ділилися досвідом. Згодом, упродовж 7 років, коли завідувач дитячою поліклінікою КЗ «Сарненська ЦРЛ» Людмила Садовнік ішла у відпустку, призначала Ірину Богуславську своїм заступником. У тяжкі хвилини життя колеги теж не залишили її саму. Коли ж очолила амбулаторію загальної практики сімейної медицини Сарненської дільниці № 2 КЗ «Сарненський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», знала, принаймні, з чого починати.
Лікаря-педіатра неодноразово відзначали грамотами райдержадміністрації та районної ради не тільки за сумлінну працю, високий професіоналізм, надання якісних медичних послуг і відповідальне ставлення до обраної справи. А ще за в’язані оригінальні речі, що часто презентувала на виставках. Плести навчила подруга, з якою разом поступала до вузу. Вироби не копіює з моделей, а бере лише якісь фрагменти, фасони ж вигадує сама. Тож і виходять неповторні витвори. Приємно робити подарунки, виготовлені власноруч, розповідає Ірина Ростиславівна.
Під час власної відпустки вона через усі кордони поспішає в Санкт-Петербург до брата Олега та його онука Сашка, якого просто обожнює. Тут минуло її дитинство. Всі вулиці міста, від Невського проспекту до Зимового палацу, пройшла пішки. Дуже любить сестру Людмилу, з якою разом мешкає в Сарнах і яку по-домашньому з ніжністю ласкаво називає Лілею. Жінка має талант до малювання, є цілий альбом робіт, виконаних фарбами й олівцем. Також створює красиві аплікації, дуже гарні, як живі, квіти з кольорових клаптиків, картини. А з нагоди ювілейного дня народження Ірини бажає їй, щоб чаша милосердя не міліла, а повнилася добрими ділами та людською вдячністю.
Марія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Наближається велике державне свято - День Конституції України. З яким настроєм, якими здобутками зустрічають його громадяни? Що доброго змогли...
а й копітка робота, що дарує справжні шедеври Незважаючи на пору року чи події за вікном, двері Сарненської районної бібліотеки завжди відкриті для...
Щороку славні сарненці, працівники виробничої та гуманітарної сфер, поповнюють когорту тих, кому присвоїли звання «Гордість міста» із занесенням їх...
Щороку житель гірничого селища Томашгород Антон Гарбовський заготовляє на зиму до тонни яблук. - Яблука з мого саду без хімії і дуже смачні, - каже...
Де тополі-атланти підпирають небесну гладь, а сонце милується в блакитних плесах озер, де пахне духмяним буйноцвітом і стиглим колосом, майже на межі...