Опубліковано СН
За вікном поволі сіріло. Люди додивлялися сни, а Микола вже встав. Не любить він довго спати. Ще з самого ранку обходить обійстя, загляне в кожний куточок. Хазяїном у дворі Галини став не так давно…
Галина, як усі дівчата, мріяла в молоді роки про щире та вірне кохання. Воно й не забарилося. Приїхав працювати на завод молодий хлопець. Щойно побачила, одразу ж закохалася. Він теж не був байдужим до неї. Зустрічалися майже щовечора. Дарували один одному ніжні поцілунки, зізнавались у почуттях. Микола запропонував одружитися. Дівчина зі щемом у серці сказала про це матері, але та відрізала: «Він чужий, та й мало його знаєш. Ти ще молода, знайдеш своє щастя». Послухала, бо ж ніколи не перечила неньці. З жалем розповіла милому. Він сприйняв цю звістку стримано, навіть не спробував переконати її матір, що жити не може без Галини. Розрахувався з роботи й поїхав. Так їхні дороги розійшлися.
Жінка нічого не знала про свого любого багато років. Познайомилася з Григорієм. Не могла сказати, чи прийшло до неї нове кохання, чи просто знала, що той єдиний не повернеться. Чоловік був хазяйновитим, до роботи беручкий, добре знав свою справу. Народилися в них дві донечки. Старша вийшла заміж. Подарувала внуків. Отак, думала жінка, і доживе до кінця віку. Та захворів Григорій і помер. Уже не збиралася заміж. Кращі роки пройшли, а жити є для кого. Онуки та діти – то вся її сім’я.
Одного разу зять поїхав на заробітки. У поїзді розговорився з попутником, познайомилися. Коли той дізнався, з якого він села, то поцікавився, чи не знає Галини. Розповів, де вона працювала. Парубок, не довго думаючи, мовив:
- Та це ж моя теща.
- А як вона живе?
- Як усі люди, дівчат заміж віддала. Правда, чоловік помер, лишилася сама.
- А в мене дружина померла, - повідав Микола й більше нічого про себе не розповів.
Вони роз’їхались. А зять сказав тещі, коли приїхав додому: «Зустрів одного чоловіка, він про вас розпитував». У Галини защеміло серце. Це ж, мабуть, він. Хто ж про неї ще знає? Думала про нього з того часу. Хотілося зустрітися, та не знала адреси.
Прибирала якось у квартирі, а у двері постукали. Відчинила - й зойкнула. На порозі стояв Микола. Вже в літах, сиве волосся, зморшки на чолі, тільки погляд такий, як і раніше. Довго того вечора розмовляли про життя та долю, яка звела їх у вже немолоді роки. Він переїхав до Галини, з того часу їх скрізь можна побачити разом. Щасливі, що знайшли одне одного через багато років. І здається, що не було розлуки. Було лише кохання, яке пронесли через усі роки.
Валентина ПАВЛУШКО.