Опубліковано СН
Живемо нині в досить складний час, але найтяжче, безперечно, людям похилого віку: одиноким, хворим, безпомічним. Так уже склалася на старість їх похмура доля, що лише завдяки медсестрам милосердя виживає ця категорія населення. Про діяльність червонохрестівців розповідає голова районної організації Товариства Любов АВРАМЧУК.
- Любове Володимирівно, скажіть найперше, яку кількість людей обслуговують сестри милосердя?
- Дев’ять сестер милосердя минулого року побували в майже сімсот чоловік, а потребують допомоги півтори тисячі стареньких, з них 124 прикуті тяжкою недугою до ліжка. Одна патронажна медсестра за день відвідує понад 7 громадян. Торік підлеглі мали 482 стаціонари на дому, що майже на півтора десятка більше, ніж у 2008-ому. Вони ж працюють над поповненням банку одягу, звідки надають його нужденним. Що й говорити, є в місті чимало одиноких хворих, які, доживши до старості, не можуть обійтися без сторонньої допомоги. І єдина радість в їх житті – зустріч з людьми, які їм допомагають. Вони і втішать, і зроблять укол, перев’язку…
- А з ким тісно співпрацюєте?
- Спільно з волонтерами: лікарями Ганною Романюк, Марією Файфурою, Інною Дубенчук, Людмилою Шах, Тамарою Боровик, Марією Юрчик й іншими. Щиро вдячна за допомогу головному лікарю ЦРЛ Степану Мартиновичу, його заступнику з поліклінічної роботи Світлані Сацик за розуміння проблем. Вони ніколи не відмовляють, навпаки - знаходять час і поспішають на виклики до хворих. Зрозуміло, що будуємо свою роботу в тісній взаємодії з відділами райдерж-адміністрації, координаційним територіальним центром соці-ального обслуговування малозабезпечених верств населення. Як член комісій, що створені та діють при РДА, зокрема надзвичайної протиепідемічної, з реалі-зації програми «Ветеран» і виконання національної програми «Боротьба з туберкульозом», боротьби проти насильства в сім’ї, доводжу до відома колективу нагальні проблеми, які намагаємося спільно розв’язати. Заходи з реалізації програм «Діти вулиці» та «Діти України» виконуємо разом з відділами сім’ї та молоді й освіти РДА. Налагодили тісну співпрацю з релі-гійними конфесіями. Допомагає керівник місії «Братерство без кордонів» Володимир Хомич одягом, взуттям.
- Розумію, нелегко заводити мову про таку болючу для Товариства проблему як кошти. Та все ж, як вдається не лише виживати, але й підтримувати людей, які конче цього потребують?
- Так, це справжній головний біль. Своїх коштів не маємо, виручають членські внески. І причина цьому дуже проста: довгий час вважалося, що в нас немає ні бідних, ні знедолених, ні інвалідів, які потребують співпереживання, милосердя, турботи, уваги. Нині це визнаємо офіційно. Але в інших країнах ця служба утримується на добровільні пожертвування, а в нас… От і змушені, щоб допомагати іншим, просити, не побоюся цього слова, милостині в бізнесменів, підприємців, керівників. Повірте, достукатися до людської совісті, порядності, гуманності нині нелегко.
- Можливо, саме таким людям і варто було б нагадати про благородність місії Товариства Червоного Хреста? Адже вона полягає не лише в тому, щоб «нагодувати голодних» чи «перев’язати поранених»…
- Так, ми покликані повернути людям у першу чергу їх гідність. Тобто дати зрозуміти всім верствам населення, особливо хворим, немічним, інвалідам, одиноким, що їх оточують зовсім не байдужі до біди люди, які співчувають і при першій же потребі можуть і готові прийти на допомогу. Проте, незважаючи на цю складну проблему, провели чимало благодійних акцій, на які відгукнулися люди доброї волі – Олександр Макарицький, Богдан Біжик, Володимир Городнюк, Віктор Добринський. А під час місячника «Милосердя» на звернення РО ТЧХ відгукнулось ЗВП «Таврида». А ще гімназисти влаштували збір іграшок, книжок для вихованців Чудельської школи-інтернату. До Міжнародного дня інвалідів під егідою районної організації учні міських шкіл № 3 та № 6 організували ярмарки, за виручені кошти придбали продукти харчування для дітей-інвалідів.
Волонтери Ірина Панасюк, Ольга Дударик, Денис Карпов брали участь у проведенні тематичної дискотеки в кафе «Візит», а Людмила Жуковська розповсюджувала маски. Одно слово, кожен співвітчизник повинен бути завжди готовим виконати свій громадянський обов’язок – приєднатися до добрих починань, проявити увагу, доброту та любов до нужденних, не залишити їх наодинці з бідою. До речі, приємно схвилювали відвідини Дмитра Параниці, який нині мешкає в Норвегії. Приїхав у гості до матері й не сидить, як кажуть, склавши руки, а перейнявся проблемами червонохрестівців (його дружина-норвежка працює в ТЧХ). От якби такими співчутливими були й наші земляки, наскільки посвітлішали б будні стареньких немічних!
Раїса Бричкова.