Опубліковано Анатолій Кардаш
Майбутній знаменитий лікар-фітотерапевт, народознавець-дослідник, письменник у 60-х роках минулого століття приїхав у Сарни рятувати від тяжкої хвороби друга - журналіста місцевої газети Івана Паська. Тоді вперше в медичній практиці Євген Товстуха взявся зцілювати з допомогою трав важкохворих на туберкульоз: крім Івана, у палаті для безнадійних було ще восьмеро чоловіків.
Півстоліття тому, в 1959-му, Євген Степанович закінчив Київський медичний інститут, отримав диплом лікаря-психотерапевта й почав працювати за направленням у районній лікарні селища Гоща. Він зацікавився засобами народної медицини: збирав трави, вивчав їхні лікувальні властивості, готував настої за стародавніми рецептами тощо. А ще захоплювався літературною працею. Свої оповідання друкував у районній газеті, потім подружився з її редактором Василем Кузьміним і заввідділом Іваном Паськом, якого згодом перевели на Сарненщину в редакцію «Будівника комунізму». Молодого ентузіаста, який мав на меті відродити лікування травами, підозрювали в знахарстві не тільки начальник на роботі, а й співробітники тоді всесильного комітету державної безпеки. Якось з його квартири навіть викрали валізу з сотнями записаних старовинних народних рецептів. Однак Євген Товстуха все більше переконувався у винятковій ефективності фітотерапії, незаслужено забутої в лікувальній галузі, століттями збагачуваної предками українців. Більше того - зайнявся дослідженнями, складанням композицій трав для зцілення чи профілактики різних захворювань, вивчав заговори. Свої численні напрацювання згодом опублікував у книгах. А в ті часи побачила світ його перша художня праця - збірник оповідань «Гімн сердець» (1964 рік).
Одного дня Євген отримав листа із Сарн, від Івана Паська, який повідомляв про те, що захворів туберкульозом, щодня стан здоров’я катастрофічно погіршується і тому перевели його в палату для безнадійних. Молодий лікар відразу написав заяву на відпустку, але керівник установи відмовився її задовольнити. Тоді Євген звернувся до редактора газети за допомогою, Василь Кузьмін добився дозволу на відпустку друга й виді-лив редакційний автомобіль для його якнайшвидшого від’їзду в Сарни. У палаті Іван зустрів Євгена Степановича словами: «Я скоро помру, не підходь до мене, бо заразишся». У відповідь медик обійняв його, втішив і заходився готувати ліки за власними рецептами. Спочатку провів з хворим декілька сеансів гіпнозу, щоб подолати в ньому зневіру у свої сили, навіяти впевненість в одужуванні. Подзвонив у Київ друзям, і ті дістали тоді рідкісний ультраінгалятор. Жив Євген Товстуха в готелі «Случ», щодня приходив у лікарню, наче на постійну роботу. Обстежив луки біля річки, знайшов трави: калган, родовик, медунку, скумпію, алтею. Познайомився з місцевими школярами, які допомагали в зборі рослин, сушили їх для доброї страви.
У медичному закладі до молодого травознавця ставились з недовірою, однак не заважали його старанням. Зате люди, дізнавшись про мету приїзду та клопоти, добровільно приносили козяче молоко, сир, сметану, фрукти, журавлину для повноцінного харчування хворих у «безнадійній» палаті. Друзі Євгена з Гощі передали десять літрів спирту та стільки ж перваку. Нині фітотерапевт згадує:
- Тоді вперше пішов хиткою стежкою, на яку проникав зі скрижалей народної медицини. І природно боявся: а раптом приречені вмиратимуть? До того ж, додались плітки, поговір недоброзичливців. Хтось з них навіть правоохоронцям повідомив. Не здивувався, коли начальник міліції, правда, вдягнений у цивільне, відвідав мене в готелі, розпитував про метод лікування. Поговорили з ним години дві, затим поїхали до пацієнтів. У палаті я провів сеанс гіпнозу в його присутності. Випили калганівки з плодами глоду. Офіцер не тільки впевнився в корисності моєї методики основаної на травах, а й відтоді допомагав мені, тричі привозив первак для хворих, попередив місцевих лікарів, щоб не заважали приїжджому. На той час не мав спеціалізації фтизіатра, але в Гощі декілька місяців довелось працювати на такій посаді, заміняючи фахівця, коли той був на курсах підвищення кваліфікації.
Наполегливість Євгена Товстухи увінчалась успіхом: від спиртових інгаляцій на травах, вживання настоянок і проведених процедур в Івана Паська каверни загоїлись, він повністю одужав. Поступово вилікувалися і його сусіди по палаті. Згодом у спогадах лікар написав:
- Коли залишав Сарни, то на подвір’я вийшли проводжати мене хворі й медпрацівники. Від їх добрих слів, захоплених вигуків «Слава лікарю!» виступили сльози. І результат багатоденних зусиль фактично нового методу зцілення радував, додавав наснаги розвивати його, відроджувати фітотерапію – перевірене тисячоліттями багатство, джерело відновлення здоров’я. Вдячний долі за зустріч з журналістами Василем Кузьміним, Іваном Паськом, добрими людьми в Сарнах, які підтримували мене в лікуванні тяжкохворих. Зрозумів, що добро, притаманне українцям, - це чинник душевності, прагнення до посильної допомоги знедоленим і недужим.
Невдовзі після цього Євген Степанович виїхав з Рівненщини на рідну Чернігівщину, там трудився в районних лікарнях. А в 1990 році заснував перший в Україні авторський фітоцентр у місті Яготин Київської області. Ця унікальна амбулаторна установа для надання лікувальної та профілактичної допомоги засобами фітотерапії успішно діє і донині. Сюди звертаються люди не тільки з України, а й з багатьох зарубіжних країн. А Іван Пасько теж повернувся в рідні краї, на Вінниччину, де влаштувався на роботу в міліцію, дослужився до підполковника й нині перебуває на заслуженому відпочинку.
Євген Товстуха написав книги про цілющі властивості рослин у лікуванні чималої кількості захворювань. Зокрема це «Українська народна медицина», яка видавалась чотири рази і є бібліографічною рідкістю, «Фітотерапія», «Аптека на городі», «Лікувальна магія українців. Чари» й інші. За участю та сценаріями видатного лікаря створено десятки хронікально-документальних фільмів, теле- і ра-діопередач, що повертають народній медицині, фітотерапії та фітоетнології світовий престиж глибинної науки та високої культури тисячоліть. Він удостоєний звання академіка Української академії оригінальних наук, державних нагород: орденів «За заслуги» ІІІ ступеня та Ярослава Мудрого V ступеня, якого отримав на свій 70-річний ювілей у 2004 році. Цікаво, що Євген Степанович плідно трудиться і на літературній ниві. Він автор роману про видатного композитора Миколу Лисенка, повісті про Кирила Стеценка, багатьох новел і поезій, захоплюється малярством. Ще двадцять років тому його прийняли в Національну спілку письменників України, а в 1998-му відзначили Міжнародною премією імені В. Винниченка.
Видатний лікар і письменник не забуває Рівненщину й тому, що тут знайшов особисте щастя. Його син Петро є диригентом оркестру обласної філармонії. У 2001 році Євген Товстуха відвідав Гощу, зустрівся з місцевими журналістами, серед яких були друзі молодості. Прийшли до нього на рандеву в актовий зал місцевої поліклініки й чимало жителів селища. Він розповів про себе, справу життя. Затим вислухав гощанців, кому потрібно, дав поради щодо зміцнення здоров’я, а колективу тамтешньої «районки» подарував десяток своїх книг з автографами. Встиг поставити найвідомішому фітотерапевту одне запитання:
- Який девіз Вашого життя?
- Щастя України та її народу, - почув у відповідь.
В Євгена Степановича за плечима понад півстоліття лікарської діяльності, перші кроки якої зроблені на Рівненщині, а перший успіх – у Сарнах.