Опубліковано СН
Шановні читачі! З приходом весни, коли пробуджується все живе на землі, коли розквітають перші почуття, Він і Вона знаходять один одного. Інформаційні новітні технології – Інтернет – допомагають часто молодим людям, які відчувають брак комунікабельності в реальному житті, реалізувати свої можливості на сайтах знайомств. Якщо ви є одним чи однією з тих, хто познайомився з допомогою цих служб, поділіться своїми історіями, які комусь допоможуть, а когось, можливо, застережуть. Історії можете надсилати на електронну адресу snews@ukr.net чи поштою 34540, м. Сарни Рівненської області, вул. Г. Залоги, 14 з поміткою: для Марії Кузьмич. Сьогодні, в рубриці, яку започатковуємо «Віртуально-реальні історії про це… і не тільки» пропонуємо першу розповідь.
Богдан
Це Оля думала, що її стосунки з Богданом розпочалися з віртуального знайомства в Інтернеті. Насправді все було зовсім не так. Десь півроку тому Богдан зовсім випадково побачив її в автобусі, повертаючись з Рівного. Вона стояла така горда й незалежна і така одинока. «У тебе ж нікого немає, це очевидно, - непомітно спостерігаючи за дівчиною, думав юнак. І ти хочеш, щоб хтось у тебе був, а сама ні на кого не дивишся»…
Минуло півроку. І одного дня, під час обідньої перерви, блукаючи на сайті знайомств, Богдан знову побачив Її – таку горду й незалежну, але тепер у неї було бажання познайомитись. Хоча з її вимогами й чесністю… Оля написала про себе так відверто, що неозброєним оком було помітно: у віртуальному світі – вона пропаде. Треба було рятувати ситуацію. Хоча Богдана не можна було назвати рятівником жінок, скоріше навпаки. Але ще тоді, побачивши Олю в автобусі, вирішив, що обов’язково зустрінеться з нею. І ось зараз, у нього є така нагода. Богдан написав своє перше повідомлення-комплімент і воно спрацювало. Заходив на сайт нечасто, щоб розпалити пристрасть дівчини, аж тут вона сама виявила бажання затефонувати. Написала, що голос для неї теж має значення. Причина, скоріше, була в іншому, Оля прагнула реального спілкування. І вони почали розмовляти щовечора. Розмови тривали по півтори-дві години. Кожен вечір наближав їх до зустрічі. Богдан відчував, що вона може стати останньою. І останнє рішення було за його реальною жінкою, яку він жадав тепер кожною клітиною свого тіла.
Нарешті настала неділя. Восьма година вечора. Вони стояли й дивились один одному в очі. Оля ніяковіла перед його поглядом як дівчинка і, здавалось, він відчував, як вона тремтить. Слово за словом, Богдан попросив дозволу сісти поруч і, не даючи дівчинці отямитись, міцно стиснув її в обіймах і ніжно поцілував зволожені губи. Оля відповіла йому довгим пристрасним поцілунком… а далі для них почався новий відлік часу. І Богдан, і Оля знали, що їхні стосунки не мають майбутнього. Бо між ними стояла відстань довжиною в 15 років. Але вони були щасливі тут і зараз.
Марія КУЗЬМИЧ.