Опубліковано СН
Внаслідок катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції радіоактивного впливу зазнали величезні території.
Тільки в Україні їх забруднено на площі понад 50 тисяч квадратних кілометрів у 74 районах 12 областей. Найбільш постраждало Полісся: окремі його райони настільки забруднені радіонуклідами, що будь-яка господарська діяльність та проживання людей там неможливі (зона відчуження). На решті ведеться обмежена або повноцінна господарська діяльність.
Проте після катастрофи минуло 25 років, внаслідок природніх процесів розпались майже половина довгоживучих радіонуклідів цезію та стронцію. Чи й досі небезпечним є проживання на забрудненій території? Про це поспілкувались з директором Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології, доктором біологічних наук Валерієм КАШПАРОВИМ під час Міжнародної науково-практичної конференції «Двадцять п'ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього», яка відбулась 20-22 квітня в Києві.
- Валерію Олександровичу, наскільки змінилась за ці роки радіологічна ситуація в населених пунктах, що розташовуються на забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС територіях?
- Зараз так склалась ситуація, що основні чорнобильські проблеми, з точки зору опромінення населення, перемістились із регіонів навколо ЧАЕС на північ Рівненської області. Відомо, що основним критерієм впливу іонізуючого випромінювання на організм людини є еквівалентна доза. Найбільші дози нині якраз у людей, які проживають на забрудненій території в Рівненській області, зокрема в поліській її частині. Ці дозові навантаження більші, ніж у Київській, Житомирській, Чернігівській, Черкаській областях. Найкритичнішим є Рокитнівський район, також зустрічаються випадки досить високих дозових навантажень у населених пунктах Дубровицького, Володимирецького, Зарічненського, Сарненського районів. Доза в цих регіонах формується не за рахунок зовнішнього опромінення радіонуклідами, які є в ґрунті, а від того, що вони потрапляють в організм переважно з продуктами харчування. Це, в першу чергу, цезій-137, який находить у м’язові тканини людини і його гамма та бета-випромінювання призводять до опромінення організму. Це так зване внутрішнє опромінення, яке формує 70-80% загальної дози, обумовленої чорнобильськими радіоактивними випаданнями.
- Які ж продукти з тих, що вживає місцеве населення, є найбільш забрудненими?
- Найбільш критичним продуктом, з яким радіонукліди потрапляють в організм людини, залишається молоко, бо воно має досить високі рівні забруднення в порівнянні з іншою сільськогосподарською продукцією і становить значну частину в раціоні харчування населення. Тому доза формується за рахунок надходження цезію з молоком. Суттєву роль також відіграють дикоростучі гриби та ягоди, що є типовими продуктами харчування для регіону Полісся. Допустимий рівень забруднення молока, при умові, що люди споживають його щодня з розрахунку 1 л за добу, становить 100 Бк/л. Окрім Рівненської області, практично у всіх регіонах молоко забруднене нижче цього рівня. На Рівненщині, зокрема в Рокитнівському районі, є населені пункти, де рівень забруднення молока в 10 разів перевищує цю норму, тобто становить 1000 Бк/л, і люди його п’ють.
- Для прикладу, які це населені пункти?
- У першу чергу це - Вежиця, Дроздинь, Старе село, Переходичі, Єльне, є такі і в інших районах.
- За допомогою яких методів можна знизити забруднення продукції?
- Нині відомі методи, що дозволяють понизити вміст цезію в молоці і таким чином вирішити проблему неперевищення ліміту опромінення населення, зменшити дозові навантаження. Це можна зробити за допомогою стандартних агрохімічних методів, наприклад, корінного поліпшення лук. Справа в тому, що населення випасає худобу на природних кормових угіддях, які відрізняються досить великим переходом цезію з ґрунту в рослину. Якщо розорете ґрунт, внесете міндобрива, висієте багаторічні трави, то вміст цезію в цій траві буде суттєво нижчим у порівнянні з природною, що там росте. Але часто в багатьох з цих населених пунктів неможливо провести корінне поліпшення. По-перше, це пов’язано з тим, що необхідно проводити меліоративні роботи, оскільки меліоративних систем або немає, або вони заросли, закинуті, і це потребує значних капіталовкладень. По-друге, немає територій, на яких можна було б провести корінне поліпшення, так як вони повинні бути із земель запасу. А після розпаювання їх залишилось дуже мало.
Тому найефективнішим є застосування фероцину – спеціального порошку, що додається в корм тваринам з розрахунку 3-5 г/добу. І якщо даєте корові фероцин (можна у вигляді порошку разом з комбікормом, або використовувати у вигляді солі-лизунця), то відразу після цього, практично наступного дня матимете чисте молоко. Рівні його забруднення цезієм знижуються в 3-5 разів. Це дозволяє вирішити проблему. Окрім того, вартість фероцину не є високою. Проведемо нескладні підрахунки: одній корові потрібно 5 г фероцину на добу, лактаційний період триває до 300 днів – отримуємо 1,5 кг. 1 кг фероцину коштує майже 100 грн., тому загальна вартість становитиме 150-160 грн. у рік. Якщо брати надої молока, навіть найменші (2 тис. літрів у рік), мінімальну вартість 1 л – 2 грн., маємо 4000 грн. Тобто, вартість контрзаходів, що дозволяють отримати чисте молоко, в багато разів менша вартості цього молока.
- Цю проблему можна вирішити на державному рівні?
- Вирішити цю проблему в рамках Державної програми можливо – це невеликі фінанси. Ми робили оцінки по всьому регіону, де виробляють молоко, забруднене понад 80 Бк/л, і виходить, щоб на всій території України, включаючи Рівненську область, мати чисте молоко, достатньо до 10 млн. грн., які дозволять отримати чисту продукцію, і дозові навантаження на населення будуть менші 1 м3в/рік, тобто того регламенту, що існує.
Але, на жаль, впродовж останніх двох років на це не виділяли з держбюджету ніяких коштів. Цьогоріч заплановано їх виділення, але не знаю, чи буде воно реалізоване, тому що в нас існує система тендерних закупівель, адже потрібен час, поки вони відбудуться. Тож громадяни отримають фероцин десь через півроку, і за цих півроку люди, діти все-одно питимуть забруднене молоко. Це необхідно робити з 1 січня до 31 січня щороку. Окрім того, потрібно просто вкладати кошти в ці депресивні сільськогосподарські райони, тому що після того, як перестали існувати колгоспи, багато людей не мають постійної роботи, в них немає стабільної статті доходу, вони ведуть натуральне господарство. Для прикладу, що роблять у Білорусі. Там вкладають до 50 доларів дотацій у кожен гектар забрудненої території, у результаті цього сільськогосподарська продукція стає конкурентоспроможною, рентабельною, її продають і можуть таким чином економічно підтримувати місцеве населення.
- Валерію Олександровичу, що думаєте з приводу виведення деяких населених пунктів з 4-ї зони забруднення?
- Одна справа – 4 зона, і зовсім інша – 3 чи 2, де дійсно є брудна продукція і дози, які отримує населення, перевищують 1 м3в/рік. А в 4-й дуже багато населених пунктів, що і в той час були введені в цю категорію за так званим соціально-економічним критерієм, що нічого спільного не мав з Чорнобилем. Частину територій ввели в 4-ту зону, хоча ніколи там не було брудної продукції, дози опромінення вище 0,5 м3в/рік, чи щільності забруднення ґрунту понад 1 Кі/км2. У той час Україна входила у склад великої держави – СРСР, кожна республіка хотіла показати, як у них важко й отримати фінансування з великого центрального бюджету. Тому загалом оцінки були дещо завищені. Як сказав один з депутатів, це був хороший закон, оскільки ми отримували стільки грошей, які навіть не могли освоїти. Але Україна після цього стала самостійною, і цей величезний тягар затрат, прийнятих у законі, ліг на плечі молодої держави. З ним стало дуже важко справлятись і основна маса задекларованих виплат не виплачується, люди їх просто не отримують.
- Чи будуть найближчим часом законодавчі зміни в чорнобильських питаннях?
- Будуть, зокрема, за процедурою зміни зон радіоактивного забруднення. Але відразу хочу підкреслити, що я не прихильник того, що якщо змінюються зони, то змінюється порядок компенсацій чи пільг, оскільки він пов’язаний в основному з тим, що люди вже жили на цій території, вони вже отримали певні дози опромінення. І потрібно розділяти ці два поняття. Проте, потрібно розуміти, що таке зонування радіоактивного забруднення не може бути до нескінченості. Врешті-решт, рано чи пізно, всі радіонукліди розпадуться. І не можна говорити, скажімо, через 50 чи 100 років, що існує така радіаційна небезпека, яка була в 1986. Тому з часом змушені будемо по-іншому називати ці зони. Їх уже не можна буде називати зонами радіоактивного забруднення, оскільки його вже не залишиться. Для того, щоб до цього дійти, потрібно буде змінювати законодавчу базу, тому що так, як зараз прийнято в Законі України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», процес зміни зонування дуже складний, саму процедуру дуже важко реалізувати на практиці.
Отож, залишається сподіватись, що проблеми, які є наслідком катастрофи на Чорнобильській АЕС, стануть об’єктом уваги не лише вчених, але й можновладців, від яких, власне, й залежить їх вирішення.
Розмову вела
Оксана ГОЛОВКО.