Опубліковано СН
Фото з архіву.
Ближче до вечора приїжджаю до районного відділу міліції, де якраз розпочинається підготовка до чергового заступання на службу з охорони громадського порядку в Сарнах.
Три молодших сержанти міліції: В.В. Гаврильчик, С.І. Крат, А.П. Боровик - разом з командиром групи патрульної служби, лейтенантом міліції Михайлом Пінчуком повторюють правила застосування та використання табельної зброї, заходи безпеки при поводженні з нею та спеціальними засобами, ознайомлюються з оперативним зведенням про зареєстровані злочини та пригоди на території району за минулу добу, орієнтуваннями про розшук злочинців і безвісти зниклих громадян, що надійшли в чергову частину. Після цього отримують зброю та спеціальні засоби й інструктування, яке цього дня проводив відповідальний по Сарненському РВ УМВС, підполковник міліції Віталій Маринін. 3 18 вечора до 2 ночі взимку та з 20 до 4 влітку ці співробітники патрулюють усе місто, забезпечуючи належний порядок і безпеку громадян.
Прошу поділитися враженнями про зміни в службі Михайла Бабича, який працював у ППС в 1982-1986 роках. «Перше, що впадає в око, - різниця в кількості задіяних співробітників. Бувало, що в наш час виходило на службу 8 парних патрулів, тобто шістнадцять міліціонерів, - розповідає підполковник міліції на пенсії. - Адже до 1986 року підрозділ патрульно-постової служби збільшили до двох відділень з загальною кількістю 20 міліціонерів. По суті, це було забагато, - стільки патрулів, але - з іншого боку - можна було якісно охопити все місто і приміську територію також. До того ж, вказаний підрозділ на той час недарма називали золотим фондом міліції. Тобто патрульними міліціонерами, які добре зарекомендували себе на службі, постійно комплектували інші підрозділи райвідділу, їх висували на офіцерські посади. Тому дні, коли підрозділ був укомплектованим на 100%, можна порахувати на пальцях. Але все одно була сувора звітність про виконану роботу, вимагали так звані показники… Справлялись як могли. Не одне покоління сарненців і жителів прилеглих сіл досі добре пам'ятають незмінного командира відділення патрульно-постової служби Валерія Мельника, його принциповість і відданість службі».
- Сьогоднішній стан патруля не такий втішний. На несення служби виходять чотири чоловіки, - додає Михайло Пінчук, - два обслуговують східну частину міста, ще два - західну. По штату всіх вісім. Зважаючи на сучасні умови роботи нічних закладів та молодь, яка любить гуляти ночами, це дуже і дуже мало. Парадокс - у той час, коли громадяни міліцію поважали значно більше, а заклади обслуговування працювали максимум до 12-1 години ночі, патруль заповнював усе місто, сьогодні ж, коли нічний клуб раніше 4-5 не зачиняється, чотирьом співробітникам доводиться встигати всюди слідкувати за порядком.
Порівнюють колеги й інші умови роботи. Якщо колись, за словами Михайла Бабича, патрульно-постова служба була оснащена лише переносними радіостанціями (які були досить важкими, громіздкими та незручними), і табельною зброєю, і ліхтариками , то сьогоднішній патруль виглядає набагато сучаснішим. Шинель, портупея, галіфе, чоботи, особливо взимку, були досить незручними, а надто коли доводилося затримувати правопорушників. Сучасні патрульні міліціонери мають легкий, сучасний і зручний одяг і навіть уявити не можуть, наскільки важко було пересуватись їхнім попередникам. «Коли несеш на собі повне спорядження, то наздогнати злочинця набагато важче, - ділиться Михайло Бабич. - Бувало таке, що під час переслідування правопорушників губили зарядні акумулятори для радіостанцій, ламали антени. Не один раз відпрацьовували маршрут у зворотному порядку, щоб підібрати акумуляторну батарею, яка кріпилася до радіостанції досить ненадійно. Правопорушники, особливо в нетверезому стані, хапали за ремені портупей, пояси радіостанцій, намагаючись повалити міліціонерів. Сьогодні такого нема. Балончики з газом, наручники, гумові палиці, табельна зброя та компактні радіостанції – все, чим оснащений інспектор патрульної служби, зручно кріпиться на поясі і надає значну перевагу міліціонеру в порівнянні з правопорушниками, а надто коли останні чинять фізичний опір під час затримання.
Знову ж таки, зважаючи на той час, ми мали досить-таки зношений патрульний автомобіль, до якого виділялося достатньо бензину. Був навіть такий період, коли щодня в райвідділі міліції чергував цивільний автомобіль (а то й автобус!) одного з підприємств міста. З дозволу оперативного чергового ми його часто використовували, щоб доставити затриманих правопорушників. Сьогодні, на жаль, таке не практикують. Патруль в основному пересувається пішки, хоча й маємо спеціалізовані патрульні автомобілі. Але бракує пального. Незважаючи на те, що приміщення райвідділу міліції - одне з найстаріших в області, у ньому обладнана сучасна камера для тимчасового утримання адміністративних порушників. Але стараємося більше уваги приділяти винесенню попереджень правопорушникам на місці скоєння порушення та проведенню профілактичних бесід. Головне ж те, що в особового складу є бажання працювати на безпеку жителів міста, хоч сприяння цьому небагато».
«Сьогодні правопорушники дуже полюбляють вказати на наші обов'язки, - розповідає лейтенант Пінчук, - не розуміючи, що під час несення служби ми керуємось лише Конституцією, законами України й іншими підзаконними актами, що регламентують роботу міліції в цілому та роботу патрульної служби зокрема. При цьому начисто забувають про свої моральні обов'язки, які теж мають, оскільки проживають у цивілізованому суспільстві. Зате не забувають «покачати перед нарядом власні права», часто-густо зовсім їх не знаючи. А то ще й полякати міліціонерів своїми зв'язками. Типовим прикладом може бути ситуація, яка трапилася з нарядом патруля на центральній площі міста Сарни. У минулому році по периметру площі встановили нові лавочки, щоб мали змогу відпочити молоді матері з дітьми або літні люди. Проходячи площею у вечірній час, патруль зробив зауваження молодій парі, яка з ногами забралася на сидіння, сидячи на спинках лавочки. У відповідь молодий чоловік, явно хизуючись перед дівчиною, видав монолог, почавши з «…а яке ви маєте право вказувати нам, що робити, це вам не 1937 рік» і закінчив тим, що «…я зараз подзвоню, і завтра вас на роботі вже не буде». Довелося доставити порушника в райвідділ міліції, де на нього склали адміністративний протокол. У подальшому хлопець став цілком законослухняним, визнав своє порушення і зараз чемно при зустрічі вітається з патрулем, майже як добрий наш товариш. Але побачення того разу сам собі зіпсував…
Намагаємось працювати на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, справедливості, взаємодії з іншими державними органами, громадськими об'єднаннями й населенням. Але все це дається ще досить важко… Важко тоді, коли не поважають тебе».
Дійсно, сучасна молодь досить обізнана зі своїми правами, але мало звертає уваги на права інших і часто-густо забуває про необхідність самому виконувати елементарні правила поведінки в громадських місцях. Гоноровість на фоні друзів різко спадає при затриманні та направленні до відділення міліції, але що ж заважає сучасному підлітку дотримувати найпростіших правил та банальної поваги до старших? Незаконне розпивання алкоголю, вживання наркотичних засобів, порушення спокою в громадських місцях, хуліганство - ось з чим найчастіше стикаються інспектори під час роботи. Хоч і грішить цим зовсім не значна частина молоді. В основному Сарни цілком благополучне місто з точки зору стану правопорядку на вулицях і в громадських місцях.
- Що ж потрібно зробити працівникам патрульної служби, аби суспільство по-справжньому почувалось у безпеці і навчилося довіряти співробітникам міліції, та якими є найважливіші умови успішного виконання поставлених завдань?
- На мою думку, - говорить Михайло Бабич, - важливим фактором є виховання в особового складу поваги до особистості, адже патруль створено в першу чергу саме для захисту громадян від протиправних посягань, а не демонстрації силових якостей на правопорушниках, яких набагато менше, ніж законослухняних мешканців. Не менш важливим є прищеплення міліціонерам пильності, самовідданості й постійної готовності до виконання службового обов'язку, громадяни ж у свою чергу мають поважати патруль, розуміти, що їхні робочі будні аж ніяк медом не назвеш.
Михайло Пінчук у свою чергу додає, що, по-перше, патрульна служба мусить бути поза політикою, по-друге, потрібно поліпшити соціальний статус співробітників міліції та створити закони, які реально захищають їх, і, по-третє, забезпечити групу пально-мастильними матеріалами в достатній кількості та, звичайно ж, гідною заробітною платою, тим самим стимулюючи молодих працівників до служби в лавах патруля.
Світлана КУРОПІЙ.