Опубліковано Зоя Тимцунік
Автор фото Василь Сосюк.
Коли пересічний українець надягає національне вбрання? Здебільшого на свята: День незалежності, Івана Купала, престольний празник тощо. А ось для Тетяни Івушкіної та Бориса Тутуки, які днями завітали в Сарненський історико-етнографічний музей, це не данина моді, а щоденне пропагування українського мистецтва,
ба навіть виклик, адже понад три десятки років живуть в Естонії, заснували там українські земляцтва.
- Українське земляцтво в Нарві, в якій живу вже тридцять сім років, очолюю майже два десятки літ, - розповідає Борис Тутука. Назвали його «Родина», отож частенько пояснюємо значення цього слова тим, хто сприймає його як «батьківщина». Адже до нас заходять не лише етнічні українці, а й нащадки від змішаних шлюбів.
У приміщенні, яке влада міста надала нашій організації, регулярно проводимо виставки національного прикладного мистецтва, возимо їх по Естонії, у Фінляндію. Звісно, пропагуємо й народний спів: створили хор, жіночий ансамбль, якими керує Надія Кузнецова. Ці гурти дуже популярні, однак вивозити їх на концерти в інші міста проблематично через брак коштів.
- За естонським законодавством, - пояснює пані Тетяна, - земляцтво має три роки існувати на членські внески, лише потім під окремі проекти надають державну підтримку. Проте не завжди можемо цим скористатися, бо використання державних коштів потребує кропіткої звітності. Отож здебільшого вкладаємо власні заощадження
Наприклад, земляцтво «Два кольори», яке очолюю в м. Кохтла-Ярве, існує вже три роки. На 52 квадратних метрах площі, яку нам виділила міська влада, відкрили бібліотеку та музей. Експонати: національні костюми, вишиті рушники, старовинні праски тощо – понавозила з батьківщини – Дніпропетровщини. Звичайно, цим діяльність товариства не обмежується. Проводимо вечори пам’яті видатних українських письменників, показуємо обрядодійства до різноманітних празників: обжинків, Коляди, Різдва.
- У Нарвський замок, - ділиться Борис Тутука, - з Талліннського оперного театру запросили українських співаків. У лицарській залі, де прекрасна акустика, вони виконали твори українських композиторів і народні пісні.
…Нині земляцтва переживають не найкращі часи: не всі українці в Естонії адекватно оцінюють події, що відбуваються в Україні, дехто припинив членство в організації. Що тут скажеш? Нелегко зберегти вірність традиціям і мові в іншомовній державі. Однак ентузіастам це вдається – з гордістю носять національне вбрання, їхній правильній вимові позаздрять ведучі телеканалів, а Тетяна навіть пише вірші. Звісна річ, рідною мовою. І збирається викладати народознавство в недільній школі при земляцтві. І хоча Борис родом із Сарн, а Тетяна – з Дніпродзержинська, їх об’єднує одне бажання – щоб українці за кордоном знали своє походження, історію, літературу, традиції.