Її багатство - діти

Доля кожної людини цікава по своєму. Тож, мабуть, про багатьох жителів Полісся можна писати цілі книги. Коли завітав до господи родини Ковальчуків, яка проживає в Кам'яне-Случанському, уже сутеніло. Похмурий зимовий день переходив у вечір. Як заведено в селі, кожен був зайнятий своєю справою. Дізнавшись про мету візиту господиня дому Ірина Ковальчук запросила до будинку. За столом біля лампи з великим абажуром сиділа дівчинка. Надійка (так звуть ученицю четвертого класу) виконувала домашнє завдання. Побачивши гостя, сховала в сумку книжки та зошити й зручно вмостилася біля бабусі послухати її розповідь.

У спогадах Ірина Іванівна полинула у своє дитинство. Родом вона із сусіднього Чудля. Її батьки виховували двох синів і чотирьох дочок. Ірина рано стала напівсиротою. Коли помер батько, дівчинці виповнилося лише десять, але життя тривало. Після семирічки випускниця пішла працювати в місцевий колгосп "Нове життя". Згодом вивчилась в Острозі на зоотехніка. Повернувшись у господарство, працювала за спеціальністю. Ішов час у селах з'являлися нові магазини. Опанувавши у Сарнах професію продавця, за направленням опинилася в Кам'яне-Случанському. Тут і зустріла свою долю - Федора. У 1965 році молодята побралися.

Здавалося б життя налагоджується. Мають свій будинок, господарство, підростає, радуючи батьків, п'ятеро дітей. Але доля посилає випробування. Працюючи трактористом у ПМК-177, що в Клесові, батько великого сімейства захворів, йому дали групу інвалідності. Та через два роки господаря не стало… Із сумом в очах пригадує ті дні Ірина Іванівна. Але час, кажуть, гоїть душевні рани. Може, й так. У клопотах пролетіли 20 років. Важко довелося одній виводити в люди п'ятеро дітей. Не раз стискалося серце матері від думок про майбутнє, не раз треба були гроші й до грошей.

Старша Людмила стала вчителем молодших класів, працює в Кам'яне-Случанському, має вищу освіту. Разом з чоловіком Володимиром подарували бабусі Ірині трьох онуків. Син Василь після школи вчився в тодішньому СПТУ-21, що в Сарнах. На деякий час доля закинула його в м. Конотоп, далі - армія. Довчившись, працював згодом у місцевому господарстві інженером-механіком. Про нього всі кажуть, що хороший спеціаліст, добре розуміється на техніці. На жаль, через чорнобильське лихо став інвалідом другої групи. Але чоловік радіє життю, адже з дружиною Русланою в нього четверо діток, серед них і згадана Надійка, яка, сидячи біля бабусі, продовжувала відкривати для себе невідомі сторінки життя дорослих родичів. Місцевим відділенням зв'язку керує дочка Надія. Свою спеціальність вона здобула у древньому Львові. Разом зі своєю половиною Федором виховують четверо діток. Ще одна дочка Ніна після школи теж подалася до Львова та хорошу спеціальність бухгалтера. Згодом закінчила Рівненський державний технічний університет по спеціальності облік і аудит. Ніна Федорівна зараз начальник відділу фінансово-господарського забезпечення райдержадміністрації. Марина разом з чоловіком Юрієм мешкають в Олексіївці, у них двоє дітей. Найменша дочка пішла маминою стежкою. У Львівській області вона вивчилась на продавця і трудиться зараз за спеціальністю.

Понад 15 років Ірина Іванівна Ковальчук на пенсії. Але не знають спочинку її роботящі руки. Радують маму та бабусю 5 дітей і 13 онуків. Дасть Бог, правнуки будуть простягати до неї свої рученята і слухати, наче якусь дивовижну казку, її розповіді про прожиті літа.

Фото автора.