Опубліковано СН
Жінкам, терплячим і прекрасним
Коса заплетена дівоча,
І мудрість, й лагідність жіноча,
І доля в борознах долоні,
І сивина на твоїх скронях,
Неначе сніг, лягла й шепоче:
- Я повернутись знову хочу
у зоряні, казкові ночі…
А старість їй відповідає:
- Назад вже вороття немає.
Радій, що діти і онуки
Твої цілують ніжно руки,
Теплом наповниться хатина,
Коли збереться вся родина.
Матусю мила, рідна ненько,
Дай Бог, щоб ви ще помаленьку
По цій землі могли ходити,
О, дай вам, Боже, довго жити.
Краса, і мудрість, білі скроні.
Життя все ніби на долоні,
Та не зважайте ви на старість,
Хай кожен день несе вам радість.
Вітаю вас з жіночим святом,
Здоров’я й щастя вам багато!
Несете ви нелегкий хрест:
Сімейний затишок, робота,
На плечах ваших світ увесь.
Тож зичу вам здоров’я я –
Жінкам терплячим і прекрасним,
Як в небі зіронькам всім ясним.
Тамара КИРДІЙ,
смт. Степань.
Чекання
Рясніє сад, вигойдує налив,
А він чомусь не білий, а зелений.
І поруч саду молодіють клени,
І стигнуть грона зарубіжних слив.
Венгерки щедро втішили гілля,
Дерева завжди діляться плодами.
Чорнильним щемом пікової дами
На троні вечір – все без короля.
Самотня ніч, мов низка довгих літ,
Бо жінці тій без милого немило.
…Світанок в небо відлітав несміло,
Сумне чекання кликало в політ.
Ганна ДЯЧОК,
с. Чабель.
Слово
Слово дарує нам щастя.
Слово дарує тепло.
З ним все у світі нам вдасться,
Аби лиш в серці жило.
Слово, що радує душу
Щирістю лагідних мрій
Слово, що радує думку
Вогнем поривань і надій.
Слово «будь ласка» привітне,
Лагідне «дякую» вслід,
Тихе і ніжне «пробачте»,
Усміхнений завжди «привіт».
Слова можуть різного вчить –
Поваги, добра і терпіння.
Слова нас навчають любить,
Виховують наше сумління.
Шануймо всім рідні слова,
Що змалечку ненька учила:
Родина, повага, хліб, честь,
Рідна мова твоя, Батьківщино!
Роксолана ЛИТВАК,
с. Немовичі.
Берегиня
Їй вклоняються, освідчившись в коханні,
І дарують квітів так багато.
А вона, встаючи вранці-рано,
Прикрашає світ у будні й свято.
Народилась, щоб красу творити
І пісні співати у любові,
Вишню біля хати посадити,
Вишити рушник на щастя-долю.
Білий сніг завіяв пишні коси,
Відспівали пісню солов’ї.
А вона в молитвах Бога просить
Спокою і миру на землі.
У житті їй випало чимало,
Та тепло родини берегла.
Подруга, сестра, донька і мама
Обереги-долю в світ несла.
Розказати казку просять внуки,
- Мамо! - кличуть дочки і сини.
А вона з-за обріїв розлуки
Всміхнена з’являється у сни.
Надія СВИЩЕВСЬКА,
м. Сарни.
Надія, віра і любов
Здається іноді, що я з вогню виходжу
Так вже болить, немов обпалена, душа.
Сама не знаю, де вже сили ті знаходжу,
Щоб доторкнутись до народження вірша.
Усі випробування нам ідуть від Бога,
Молюсь, працюю, йду вперед, так день при дню.
І не важливо вже, яка моя дорога,
Бо головне, що я виходжу із вогню.
Світанок, небо і знайомий шелест вітру
П’янкою хвилею торкаються чола,
І вже наспівую мелодію нехитру,
Що, наче пролісок, у серці розцвіла.
І жити, жити, жити хочеться й співати,
Щоб всі пісні здіймалися птахами до небес,
Щоб і в мороз горіли квіти біля хати,
Щоб сум, мов крига під весняним сонцем, скрес.
Весна ж бо вже в зими приймає естафету,
Від слова цього наче закипає кров,
В цю мить магічну не до сну уже поету,
Бо світом йдуть надія, віра і любов!
Тетяна КОРНІЙЧУК,
м. Сарни.
Мить
Рано-вранці очі лише відкриваєш -
За віконцем казку відчуваєш.
Разом із сонцем прокидається людина,
Кожна мить життя її неповторно-єдина.
Чим раніше ввійдеш у цей день,
Тим більше почуєш від природи-матінки пісень.
Пісня вранішня – пташина
І вечірня – солов’їна.
Пісня вітру і дощу, пісня джерел кришталю…
І пісня затамованого шепоту: «Люблю».
Оксана ТКАЧ,
м. Сарни
Магазин «Зелений світ»
На базаре стоит,
Он с утра и до вечера
Для людей всех открыт.
Здесь всегда и во всём
Чистота и порядок,
Труд, коль любишь его,
Для души всегда сладок.
Здесь мешки и мешочки
Аккуратно лежат,
Чтоб весною в садочке
Рос укроп и шпинат.
Чтоб картошка росла
У людей в огороде,
Чтобы крупной была
При любой непогоде.
Придёт снова весна,
Соловьи запоют,
И твои семена
В один день разберут.
Я когда-то влюблён
В тебя, милая, был,
Алых роз миллион,
Пожалел, не купил.
Магазин «Зеленый світ»
На базаре стоит,
Как увижу его,
Моё сердце болит.
Владимир ГРОМОВ,
пгт. Клёсов.
Образки
Зціли душі моєї біль…
Сьогодні світ – це поле битви. Не розмінять би на мідяки дорогоцінний час молитви. Будуємо храми, а віри в багатьох немає… Коли засіяє образ Твій, землі моєї краса, коли заб’ють срібні дзвони під небесами?..
Схилімося всі разом дружно. Бачите, долу вже й очі опустила, щоб сльоза іскрою не ранила щоку. Щоби ніхто не чув і не бачив, як до краплини душу перед Всевишнім виливаю. Йому все можна розповісти, Він нікому-нікому нічого не скаже. Стаючи на коліна, шепочу: «Зціли, Боженьку, зціли душі моєї біль. Прости мені усі мої провини»…
Бринить сльоза: світиться любов, відчуваючи перші кроки весни.
* * *
Яке це гостре бажання: ворожити! Володіти словом… Світити ним, як незгасна свіча в передвічній темряві. Щоб приносити надію, щоб серце співало, тамуючи муки життя. Ти – жінка. Ти – володарка світу. Час усе ховає, лиш нестримне бажання пливе з-поміж благодатних небесних вершин. Ховає тривоги у вечорових шлейфах розкішних тканин. Ти – жінка. Ти – свіча. Твої пломінкі думки, слова регочуть над зруйнованими світами, несучи споконвічної жіночої долі хрест.
* * *
Котики вербові ще сплять, заховавши у свої сірі шубки жовті оченята. Ще холодно. Спіть. Не піддавайтеся вітрові, що лізе цілуватись, крижаним голублячи крилом. Тепло ще не прийшло, нема ні бруньочок, ні листочків, навіть дощу.
Заховалась весна й потайки виглядає за сонечком. А його все нема! Закотилося за кошлаті хмари й не поспішає. За вербовими котиками крадькома поглядає.
Раїса БРИЧКОВА.