Опубліковано СН
11 квітня - Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів
У 20 столітті в центрі Європи народилось і розквітло відкрите рабство. Під іменем німецького Рейху гітлерівська цивілізація за короткий термін перетворилась у расистську диктатуру й насильницька праця іноземців стала однією з її основних норм. Із мільйонів невільників, привезених є європейських країн у Німеччину та її колонії, найбільше було радянських громадян. Гітлер жорстоко висловив свої цілі та завдання витіснити та знищити слов'янські народи - поляків, українців, росіян, білорусів, чехів, болгар, словаків, назавжди закрити "єврейське питання". Для реалізації цієї мети сформували людиноненависницьку ідеологію, утворили цілу систему знищення та приниження людей. При цьому були забуті положення Гаагської та Женевської конвенцій про захист воюючими сторонами дітей.
У тяжкі роки війни малолітні хлопці та дівчата воюючих народів були найбільш незахищені. Мільйони їх пройшли через страхіття Майданека, Освенціма, Бухенвальда, Алітуса, Саласпілса та сотень інших. Діти стали жертвами непосильної праці на військових об'єктах фашистів у прифронтових концтаборах, нелюдських медичних експериментів, служили донорами, а коли слабшали й не могли працювати або здавати кров - їх відправляли в газові камери. Через концтабори та місця примусового утримання, утворених фашистами в період другої світової війни, пройшло майже 5 мільйонів дітей. З кожних десяти полонених, кинутих за колючий дріт, уцілів лише один. У деяких концтаборах їм на передпліччях виколювали номери, за якими робили перекличку, а не за прізвищами чи іменами.
Остарбайтери - східні робочі. Так називали фашисти своїх рабів із СРСР. На грудях вони носили нашивку з трьома проклятими літерами OST. Сумною була доля багатомільйонної армії радянських військовополонених. Де б не перебували в полоні - на окупованій території чи в Третьому Рейху - їх чекала смерть або рабська праця за зраду присязі. По закінченні Великої Вітчизняної війни більша частина невільників і полонених повернулась на Батьківщину. Але тут їх зустрічали не з квітами. Багатьом знову довелося працювати не по своїй волі в трудових батальйонах або Гулагах - уже на радянську державу.
Ще на початку війни німецькі війська загарбали 10% території СРСР. Новий порядок перетворив мирне населення в безправний загін. Нормою життя стали облави, арешти, захоплення заручників і вивезення працездатного населення до Німеччини та в інші держави, на територіях яких були концентраційні табори. В'язнів, у тому числі й дітей, використовували на найтяжчих роботах: будівництві, ремонті доріг. У жовтні 1941 року в концтаборі Аушвіц випробували "ефективну" технологію травлення радянських військовополонених задушливим газом "циклон В" із наступним спалюванням трупів у крематоріях. Таку ж жахливу процедуру застосовували й до померлих від голоду, холоду й епідемій інфекційних хвороб.
З кожним роком усе далі в історію відходять події тих страшних днів. І ми - колишні малолітні в'язні - будучи останніми свідками фашистських звірств під час Великої Вітчизняної війни, повинні зробити все можливе для збереження миру на землі, передати майбутнім поколінням правду не тільки про подвиги народу, але й про нелюдські страждання дітей у концтаборах. Ніколи не забуду Майданек, де наглядачка Барбара Кругер перебила мені хребет, на все життя скалічила тіло, поранила душу. Уже рік, не можу ходити по землі, нормально сидіти. Далася взнаки стара травма. Тож пробачте, дорогі страждальці в неволі, що спілкуюсь з вами тільки по телефону або через газету. Не можу, як раніше, прийти до вас, дати пораду чи вислухати, хоч дечим допомогти. Дзвоніть до мене - буду рада спілкуванню.
А з нагоди 63-ї річниці визволення в'язнів фашистських концтаборів щиро зичу дітям війни та їх визволителям здоров'я, миру, добра, чистого неба та ясного сонця.
Живі ми, земля, тільки цього замало…
Загиблі душі ти всіх рахувала…
Скажи, скільки вмерло синів і дочок?
Скажи, скільки в пам'ять поставить свічок?
Віра ЦАРУК,
голова Рівненського обласного відділення Української спілки в'язнів - жертв нацизму, жителька м. Сарни.