Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Фото Василя Сосюка.
Минулої середи члени Єврейської громади м. Сарни зібралися на мітинг, щоб відзначити скорботну дату – 66 річницю розстрілу євреїв німецькими фашистами.
Швидко плине час, усе далі в історію відходить Друга світова війна. Проте події, що відбувались тоді в Україні, не залишають байдужими очевидців, яких з кожним роком стає все менше й менше. Час не гоїть їх ран. У пам’яті старожилів назавжди закарбувались воєнні дії, а також трагічний серпень 1942-го, бо саме в цю спекотну пору масово знищили євреїв.
Першим про трагічне минуле розповів житель Сарн Лазар Фішман. Відтак запросив до слова гостей: міського голову Леонтія Ніколайчука, спеціаліста відділу внутрішньої політики РДА Олександра Подіка. Вони наголосили, що про ті злочинні проти людей події зобов’язані знати молодь, нащадки, аби вони ніколи не повторились. Необхідно також повсякчас пропагувати мир і добробут, щоб в майбутньому в Україні не було війни, адже саме вона принесла ці страшні наслідки, забрала мільйони життів.
Завідуюча Сарненським історико-етнографічним музеєм Раїса Тишкевич наголосила, що в могилах покояться від 13 до 18 тисяч людей єврейської національності, до яких у німців було специфічне ставлення. З історичних джерел відомо, що тоді навіть видали спеціальне розпорядження, в якому йшлося про те, що необхідно відокремити єврейську національність від інших. На одяг кожного єврея нашивали жовті бирки, а коли німці зустрічали людей з такими позначками, то одразу вбивали. Згодом Рівненський міськкомісар отримав від німецьких властей наказ, щоб у певний час зігнали євреїв у гетто, а потім розстріляли. Коли їх забирали з осель, дозволяли взяти з собою лише клуночок з їжею. Та багато євреїв брали й коштовності, саме тому згодом на могилах проводили варварські розкопки. Деякий час полонені перебували в гетто, потім їх переводили в ліс, де самі собі копали могили. Серед них були й цигани. На щастя, багатьом вдалося розірвати кільце охорони й утекти. Старожили кажуть, що дні, коли захоплених вели на розстріл, були дуже спекотними. Люди просили води, щоб утамувати спрагу, проте на їх прохання ніхто не звертав уваги. Краялось серце, коли дивилися на дітей, до яких німці ставились так само жорстоко, як і до старших.
За колючим дротом під серпневим сонцем знемагали тисячі людей. Під час розстрілу не всі помирали одразу. Однак в ями падали і поранені, й мертві. За розповідями свідків, могили довгий час ворушилися. Декому вдалося вибратися з-під землі й утекти. Від смерті врятувалися одиниці, дехто з цих людей мешкає за кордоном, по можливості навідується в Сарни, приходить на могили, де поховані їх рідні, друзі.
Пам’ять про безневинно загиблих присутні на мітингу вшанували хвилиною мовчання й поклали на місце їх спочинку квіти.