Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Автор фото Василь Сосюк.
У часи, коли все комп’ютеризовано, а новітнім технологіям не встигаємо дивуватися, тяжко повірити, що є люди, в оселях яких замість електричного освітлення гасові лампи. :
Таке диво побачили в будинку 84–річного жителя хутора Грабина Ремчицької сільської ради Степана ЗОСИМЧУКА. Пенсіонер радо зустрів нас і повідав, як живеться йому без електрики – блага цивілізації, без якого, впевнена, ніхто з нас не уявляє свого життя.
Біля будинку Степана Івановича в очі одразу впали рівненько висаджена в рядочки полуниця і старий дерев’яний віз, в які в селах запрягають коней. Певно, дідусь тримає лошака, подумали мимоволі. Не помилились. Більше того, аби не сумувати, узяв ще й порося. Біля якого сам і клопочеться. Буває, навідується невістка Надія Сергіївна, але в неї своя родина, клопоти….
- Живу нині сам, - повів сумно розмову дідусь, присівши на призьбі. – Дружина ще восени «здала оружиє». Це вона висадила оту кучеряву полуницю біля хати. Ох і любила шпортатись на грядках. Тепер я труджусь. Вже часничку посадив. Он який вимахав. А полуниця… І притих. Важко діду без баби. Доки жива була, то й погомоніти було з ким. А самому жити, та ще й на хуторі, сумно й тяжко. Ото тільки й радості, що хтось із проїжджих завітає. А поспілкуватися дідусь любить. Та й розповісти йому є що.
- Живу на хуторі з 1937 року, - продовжив пенсіонер. – Колись тут було значно більше будинків, нині ж люди мешкають лише у двох, інші спустілі. У сусідів наших вже декілька років є електрика, а в мене то й навряд чи буде. Коли дружина була жива, то клопоталась, щоб підвели. Усе життя мріяла про це. Бо ж як то добре, коли в хаті звучить радіо, стоїть холодильник. А керосину купувати вже стомився, та й скло до гасових ламп нині зовсім неякісне. Буває, торкнусь ненароком, і вже тріщина.
Та жити при такому освітленні дідусь звик. Ще разом з дружиною при лампі і роботу хатню робив, і газету читав. Свого часу закінчив 3 класи польської школи, затим почалась Велика Вітчизняна війна. Босоноге дитинство пенсіонер досі достеменно пам’ятає. Бо як, скажіть, можна забути ті жахливі хвилини, коли над хатою, в якій троє неповнолітніх дітей, рвуться снаряди. Літаки окупантів кружляли над оселями селян здебільшого вночі. І ніхто не знав, чи вийде зі свого будинку на ранок. А скільки крові було пролито. Рідний брат Степана Івановича Микола у розквіті сил загинув на фронті. А сам дідусь, хоч і не був на війні, коли згадує ті помічені кров’ю роки, на очах бринить сльоза: надто тяжко було підніматись після тих страшних. А звуки гармат, ридання голодних дітей і досі набатом звучать у серці старенького.
Коли Степан Іванович одружився, довгий час трудився в радгоспі, затим вантажником у ресторані, що на залізниці. Разом з дружиною пенсіонер подарував життя двом синам. З болем у серці згадує раптову смерть 28-річного Миколи, який раптово покинув світ, що рану ту і час не гоїть. Молодший Дмитро вже пенсіонер, але й досі трудиться у Катеринівській виправній колонії. Має дідусь і 5 онуків, які хоч і навідуються до нього вкрай рідко, та з радістю розповідають про здобутки, наміри на майбутнє.
- Якщо відверто, то жити тут добре, - зауважив, проводжаючи нас. - На хуторі красиво в будь-яку пору року. І, мабуть, якби запропонували переїхати в село, навряд чи погодився б залишити ось цю мальовничу місцевість.
Дійсно, тут настільки світло й красиво, що й дихати, здається, легше. І, можливо, хтось з онуків міг би жити з ним, якби, звичайно, була електрика. Дідусь же в минулому році побудував новий хлів для коня. І хата не занедбана.
Цьогоріч рідні посадили Степану Зосимчуку 15 соток картоплі. А він не навтішається тому, бо поцюкати на городі сапою для нього задоволення. За життя всьому навчився. Залишившись один, і куховарську справу освоїв.
- Сьогодні приготував на обід суп, - розповідає. – Вчора смажив картоплю.
Усе готує на плиті, приробленій до печі. Опалює свою домівку здебільшого натуральною сировиною, буває, докуповує брикет.
Завітавши на хутір, наче потрапили в інший світ. Усе в його хатині витримано в народному стилі, навіть вхідні двері соломою оббиті: це щоб тепло не виходило. Та про краще дідусь і не мріє. Життям задоволений. Щоправда, від електрики не відмовився б. Як не крути, а за вікном все-таки ХХІ століття.