Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Ще декілька років тому жили в Малих Цепцевичах Тетяна й Володимир Прозапаси, які виховували семеро діток.
Молоді, трудолюбиві, у любові й злагоді ростили синів і донечок, плекали в них повагу до Господа й праці. Сім’я особливо не вирізнялась з-поміж інших. Але так було колись. Нині кожен у селі знає, що господинею в цьому домі є 20-річна Світлана. Матусю ж тяжка недуга безжально звела зі світу ще 4 роки тому. Відтоді Володимир Миколайович самотужки виховує дітей, а всю жіночу роботу з 16 років взяла на свої тендітні плечі їх донечка.
Миловидна, гарної статури дівчина сором’язливо привіталась, коли зайшли до просторого будинку. Старанність молодої господині помітили одразу: акуратно застелені ліжка, на полицях прибрано, з кухні доноситься запах свіжоспеченого хліба. Це вже нині вона може вимішати його наосліп. А коли освоювала справу, з остраху тремтіли руки, а думки роєм снували в голові: якими ж будуть її буханці? Пам’ятає, надто швидко відчула втому, чоло покрили крапельки роси. Воно й недивно, адже тоді їй було лише 14 років. Скільки ж там сили в тих малих рученятах? Їй би ще з друзями веселитись, а вона вже хліб пробує місити. Та не з власної волі взялась за цю справу, життя диктувало такі правила.
Допомоги зі сторони дівчина не чекала й після того, як хвороба вирвала з сім’ї маму. Навіщо, хіба не впорається самотужки? Вона не раз бачила, як ненька готовила обід чи вечерю, консервувала на зиму овочі чи викладала у форми тісто. Ще з ранніх літ була для неї першою помічницею. Коли мама хворіла, дівчина вже тоді прала одяг, доїла корову.
Смерть неньки боляче ранила і чоловіка, і дітей. Життя втрачало барви від однієї лише думки про те, що вже ніколи не побачать її ласкавих очей, щирої посмішки, не почують мудрих материнських настанов. Надто звикли до її турботи, відданості й любові. Як бути без рідної людини не знали, та твердо вирішили, що й надалі в їх оселі будуть душевна щирість і гармонія, адже мама вчила жити по совісті. Різне траплялось на її життєвому шляху, устеляли його квіти радості й смутку. Та милосердний Господь допомагав здолати життєві труднощі, яких, як і в кожній родині, тут також вистачало.
Нині Володимира Прозапаса найбільше турбує підірване здоров’я. Хворіти йому зась: хто ж візьме на себе всі домашні клопоти? Та не сам тримає чотири кутки в хаті, є донька й сини, які виконують всю роботу по господарству. Піддаватись же недугам чоловік не воліє. І хоч ще зовсім нещодавно його двічі оперували, а значить тяжко працювати не може, свято вірить, що таки незабаром візьме до рук плуг і косу.
- Довгий час трудився трактористом у колгоспі, - повів розмову Володимир Прозапас. - Нині перебуваю на обліку в центрі зайнятості. Та без роботи сидіти нудно. Необхідно трудитись заради дітей, адже наймолодший син Анатолій тільки-но піде в перший клас, а ще є Миколка, якому 11 років, Володимиру - 17. На його плечах нині вся чоловіча робота, адже старші брати Василь, Сергій та Олександр мають власні родини, мешкають окремо.
Двох з них Володимир Миколайович одружував уже без дружини. Прикро, що мама не дожила до цих днів, адже благословляти дітей на особисте сімейне життя, бачити їх у парі з коханими людьми, втішатися онуками є, безумовно, найпрекраснішими хвилинами нашого буття.
Спілкуючись із Світланою, почула нотки смутку й болю за мамою, яка з дитинства була для неї взірцем порядності й людяності. Це вона навчила її жити з Богом у серці, дякувати за кожен прожитий день, з радістю й молитвою на вустах братись за будь-яку справу. А трудитись дівчині доводиться багато й тяжко. Підтримують її і словом, і ділом найрідніші люди.
- Уже впорядкували гуртом город, - ділиться молода господиня. – Висадили картоплю, посіяли буряки, моркву, кукурудзу… Разом обробляємо, збираємо врожаї. З дитинства звикли виконувати роботу всією родиною, саме так вчила мама. Особливо вона раділа, коли бачила як піклувались один про одного. Мабуть, для кожної матері щастям є взаєморозуміння і щира дружба між дітьми. Саме так виховуватиму своїх синів і донечок, аби успадковані від батьків зерна людяності, ввічливості й трудолюбивості рясно сходили з покоління в покоління.
…Не передати словами вражень від побаченого й почутого. Надзвичайно приємна аура панує в сім’ї Прозапасів. І хоч тут теж вистачає проблем, родина, без сумніву, слугує прикладом для кожного з нас. Адже часто буває в житті так, що, стомившись від буденних труднощів, нарікаємо на життя, про яке інші тільки мріють. Не варто. Адже є сім’ї, яким дійсно випали тяжкі випробовуння, та вони терпеливо несуть свій хрест, бо, як написано у Святому Письмі, так угодну Господу.