Back to top

У 79 полетіла в Америку

Автор фото Едуард Колядич.

Про Лідію КОПИЩИК з Люхчі розповіла її невістка Надія - прийшла через газету привітати з днем народження Лідію Зінов’ївну, яка вважає кожен прожитий рік після 80-ти ювілеєм.

Можливо, хтось не погодиться, але й українська жінка не лише коня зупинить під час бігу чи ввійде в палаючу хату. Доля Лідії Копищик варта того, щоб схилили голову перед її мужністю, витримкою та силою волі. Було одинадцять, коли почалася війна. Батька забрали в 41-ому, і не бачила родина його сім років. І він не був свідком того жаху, що відбувся у 13-літньої Ліди на очах. «Час був дуже страшний, тому й не забувається, - розповідає Лідія Копищик. – Мама ховалася на печі, коли в хату зайшли бандерівці. Вони стягнули її та забили до смерті, а потім понівечене тіло потягли до озера й втопили там, щоб замаскувати сліди». На руках дитини залишилось троє братиків і сестра. Не один раз намагались забрати дітей у притулок. Не лише нікуди не поїхали, а й зберегли господарство, поки приїхав батько. До цього часу молодші вважають її своєю другою матір’ю. Це зараз просто розповідати, а тоді ховались по чужих хатах. Коли батько повернувся, його, за словами доньки, звинуватили у зв’язках з бандерівцями. Довелося писати заяву прокурору, ходити по різних інстанціях, щоб довести невинність. Були заслужені медалі й нагороди, а от де вони, Лідія Зінов’ївна не пам’ятає. Через місяць його звільнили. Одружився вдруге. І мачуха народила ще п’ятеро дітей. Хоча не підходить для неї слово «мачуха», адже стала дітям справжньою матір’ю. Ліді ішов 18-й, коли вишла заміж за сусідського хлопця Івана. Любили один одного, жили душа в душу, тож і діточки (шестеро) одне за одним з’являлись на світ. От тільки найменшу Валентину вирвала з життя невблаганна смерть, коли закінчила 10-й клас: загинула в автокатастрофі.
Кажуть, село без церкви – не село. Там люди в будній день можуть відпочивати, а коли приходить свята неділя, призначена для Бога, і в полі, і на городі працюватимуть. Чоловік Лідії Зінов’ївни, уже покійний, був ініціатором будівництва храму в селі, старостою першої «двадцятки». А Лідія співала в церковному хорі, і саме вона – організатор зведення «фігури», яка оберігає вулицю 1 Травня. Якщо говорити про любов до Всевишнього, то в родині Копищиків вона є, незалежно, хто до якої церкви ходить. Найстарша донька Мотрона, яка з чоловіком виховує одинадцять дітей, уже чотири роки живе в Америці. Коли два роки тому покликали маму в гості, Лідія Зінов’ївна, не роздумуючи погодилась. Прожила в чужій країні, але з рідними - чотири місяці. Туди й назад летіла літаком. Звісно, діти супроводжували, переживали за неї. А вона, повернувшись зі Сполучених Штатів, зібрала всіх: і рідних, і сусідів, ділилась враженнями від поїздки, подарунками. Привезла великий альбом з фотографіями, демонструвала життя за кордоном на дисках. «Це було взимку, - розповідає, - от якби здоров’я, то й літом полетіла б, щоб побачити».
Коли хтось із знайомих запитує, що особливо знаходжу в спілкуванні з людьми похилого віку, відповідаю: «Вони нагадують маму. Коли вона була жива, я відчувала себе дитиною. Знала, що в найскладнішій ситуації могла до неї прийти зі своїми проблемами, і вона розуміла мене. Можливо, не завжди могла допомогти. Але обов’язково вислуховувала». Тепер, розмовляючи з жінкою, знову повертаюсь у час, коли мама жила. Лідія Копищик, згадуючи, як працювала в колгоспі, починає плакати (жінка стільки пережила!). У 1949-ому прийшла в господарство, спочатку на польові роботи, а згодом дояркою 29 років вручну доїла 17, пізніше 15 корів. Пам’ятає, як вирощували льон. Була штатною працівницею на агрегатах. Той, хто виконував таку роботу, знає, наскільки вона нелегка. А трудівниця шкодує, що все те, куди було вкладено стільки праці, де пройшла її молодість, розвалилось, промайнуло, як «з білих яблунь дим». Вона все витримала, все пережила і радіє 20-ти онукам і 29-ти правнукам. Пишається своїми працьовитими дітьми та їх родинами. У Кіровограді – Ганна, в селі живе Тетяна, син Іван – водій-далекобійник, як любить говорити його мама, «машину має, як поїзд». А донька Ніна, яка довгий час працювала кондитером у Зарічному, повернулась додому, щоб доглянути матір.
Якщо будете в Люхчі і заглянете до господи Лідії Копищик, будьте певні – вас зустріне щедра душею і серцем господиня. Дай же Бог здоров’я Вам, шановна Лідіє Зінов’ївно, і всенькій Вашій родині.
З повагою до всіх людей літнього віку
Марія КУЗЬМИЧ.
P.S. Поки верстався номер, дізнались, що Лідія Зінов’ївна потрапила в неврологічне відділення КЗ «Сарненська ЦРЛ» з паралічем ноги. Палата для учасників війни, в якій є телевізор, холодильник, й умивальник (поряд з палатою сучасна душова кабіна) для жінки - санаторій класу люкс. Відчуває турботу й висловлює слова вдячності завідувачці Інні Дубенчук і лікарю Миколі Литвинчуку. Загалом відділення має крім 34 ліжок для хворих, палату посиленого сестринського догляду.

Новини: 

Схожі матеріали

Якщо в минулому році Катеринівська виправна колонія відзначала 60-річний ювілей від дня створення, то в нинішньому – знаменну віху діяльності всієї...
Упродовж минулого року у вирі пожеж на Сарненщині загинуло 7 громадян. Цей показник на 40% перевищує позаторішню цифру. Як стверджує статистика,...
Пенсіонерка Олена Жигадло, тамуючи біль у нозі, прямувала до кафе «Міраж», що в райцентрі. Тут традиційно щорічно в Міжнародний день інвалідів...
Успенський собор - головний храм і серце Києво-Печерської лаври. Ось уже впродовж багатьох століть це символ величі, покровительства та заступництва...
або Янтарній кімнаті в Сарнах - вже 9 років! Здається ж, все розпочалося буквально декілька років тому. Тоді підприємець Микола Андрюшин,...