Back to top

Чудеса Почаївської лаври

«Приидите ко мне вси труждающиеся и обремененнии, и аз упокою Вы, иго бо мое благо, и бремя мое легко есть»
- такими словами зустрічає нас Господь з ікони Почаївської лаври, коли піднімаєшся східцями до Успенського собору. Хто побував тут хоч раз, обов’язково поїде знову і знову. Ніхто ще не пішов звідси не отримавши зцілення, втіху в скорботі, сімейних негараздах, коли з вірою і чистим серцем благав про допомогу.

Почаївську лавру називають другим Єрусалимом. Як на Єлеонській горі після Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа залишилися сліди Його ніг, так і на Почаївській горі Пресвята Богородиця залишила слід стопи. Коли переступаєш поріг Успенського собору, погляд притягує бронзовий позолочений ковчег за латунною перегородкою в першій колоні праворуч. Він подібний до дерев’яного вівтарця, зроблений із товстого жовтуватого скла з бронзовою кришкою. Над ковчегом – великий бронзовий ківот з барельєфним зображенням явлення Божої Матері у вогняному стовпі на горі Почаївській у 1240 році. Це витвори майстра С. Верховцова, які в 1884 році замінили позолочений балдахін над стопою у вигляді каплиці. Всередині ковчега – три незгасні лампади, світло яких ледь торкається темного каменя, закритого скляними дверцями. Цільбоносна стопа… Ось на цьому клаптику тверді земної стояла Пресвята Богородиця, а слід стопи Її відбився на камені. І на цьому місці з’явилося цілюще джерело, невичерпне й донині. Коли цілуєш стопу Божої Матері, огортає теплом невидима благодать, п’єш цілющу воду, миєш очі – ніби сповзає духовна сліпота, і бачиш світ по-іншому. Ця водичка допомагає від багатьох хвороб, особливо очних.
Переказ говорить, як саме з’явилось Цільбоносне джерело і стопа Матері Божої в Почаєві. З початком татаро-монгольської навали, коли був спустошений Київ, уся віруюча древня Русь вознесла свої молитви Матері Божій, благаючи про небесне заступництво. Молилися про покровительство й іноки Почаївських печер, які однієї ночі разом із пастухами з сусіднього села побачили на вершині гори Богородицю в стовпі вогненному. Пречисту діву огорнуло полум’я, на голові – корона, у правій руці – скіпетр. Вона піднялася на небо, залишивши на скелі слід правої стопи. І тоді зрозуміли, що поява в огненному стовпі знаменувала приближення нових бід, від яких Волинь і вся Русь буде страждати немовби в огні, але по молитвах і заступництву Богородиці уціліє та возродиться. Через деякий час після цього дива біля підніжжя скелі, на якій з’явилась Матір Божа, іноки збудували невеликий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. А сама гора та слід Цільбоносної стопи впродовж 400 років залишилась під відкритим небом. Зараз на цьому місці височить Успенський собор, направлений не на схід, як потрібно за статутом, а скоріше на північ: майстри, щоб вмістити святиню всередину храму, через умови місцевості трішки порушили традиційний принцип.
У 1832 році міщанка із Кам’янець-Подільська привела в Почаїв свою дев’ятилітню внучку, яка в ранньому віці втратила зір після віспи. Шість днів ішли вони, щоб вклонитися Почаївським святиням, відстояли літургію в Успенському соборі, дівчинка помазала очі святою водичкою і, коли відійшла на середину храму, закричала, плачучи від радості: «Ах, бабушка, я вижу Божию Матерь обоими глазами!». У 1664 році в поміщиці Хайнацької був слуга, в якого від болю очі випучувались з орбіт, і він майже втратив зір. Поміщиця попросила тодішнього почаївського ігумена помолитись за хворого перед чудотворним образом Богоматері і прислати води від святої стопи. Хвороба зразу відступила.
У 1852 році полковник Сергій Кушновський поставив до відома архієпископа Волинського і священного архімандрита Почаївської лаври Арсенія, що сім років лівим оком не міг нічого бачити. Найкращі лікарі сказали, що не допоможуть. Тоді Кушновський почав примочувати хворе око святою водою від стопи Божої Матері. Після чого став розрізняти предмети, а через деякий час бачити лівим оком, як правим. Благодатні зцілення від Цільбоносної стопи не припинялися ніколи. Допомогу отримують знатні і незнатні, люди похилого віку і діти - усі, хто приходить з вірою, надією і гарячою молитвою. І сьогодні, як і сотні років назад, ідуть і ідуть у Почаїв люди зі своїми негараздами і проханнями з усіх куточків світу.
Ще в Успенському соборі є чудотворний образ Божої Матері. У середині ХVІ ст. на Волині, недалеко від Почаєва, жила православна поміщиця, вдова Ганна Гойська. Через Волинь проїжджав грецький митрополит Неофіт, зупинився в її домі, пробув деякий час. Його привели церковні справи, які ускладнювались з наближенням Брестської унії (1596 р.). Ну а в Почаїв заїхав, напевно, щоб поклонитися благодатній стопі Божої Матері. Гойська сердечно прийняла високого гостя. У подяку за гостинність Неофіт на прощання благословив дерев’яною іконою Богоматері з Предвічним дитям, яку привіз із Константинополя. Напевно, вона була родова, і він взяв з собою в далеку дорогу, щоб Матір Божа завжди була поруч, але по промислу Божому їй потрібно було залишитись на Волині, у поміщиці Ганни Гойської. Понад 30 років простояв образ у замковій молельні. І ось домашні стали помічати, що від нього сходить незвичайне світло. Слуги повідомилили про це господиню. Був у неї незрячий від народження брат Філіп. Вона переконує його звернутися в молитві до Божої Матері перед її образом. Як тільки помолився, став бачити, ніби ніколи не був сліпим. Після цього Гойська, зібравши іноків, священиків і багато православного люду, з хресним ходом і співом перенесла ікону на гору Почаївську і віддала монахам на вічне збереження. У 1597 році. Того ж року Гойська дає наказ на будову Почаївського монастиря, згодом наділяє всім необхідним для його процвітання. З того часу ікона Божої Матері має назву Почаївська. Від дня прозріння брата Гойської донині зцілення людей не припиняється. Ікона побувала в Криму, Молдовії, Німеччині, Америці, Росії, і скрізь люди отримували зцілення від тяжких хвороб, інколи невиліковних. У 2001-2002 роках на прохання віруючих чудотворна ікона Божої Матері хресним ходом побувала в багатьох містах Росії, чимало віруючих зцілились, дехто відразу, а хтось пізніше, багато з них написали в Почаївську лавру про своє одужання.
Перебувають у лаврі святі мощі преподобних Іова і Амфілохія, чудотворців Почаївських. Народився преподобний Іов (при хрещенні мав ім’я Іоан) у 1551 році, недалеко від Коломиї в с. Покутє. Коли йому було 10 років, залишає батьків, йде в Угодницький монастир і просить ігумена, щоб дозволив служити братії. Ігумен побачив у ньому великого угодника Божого і прийняв. Старанний отрок допомагав в усьому. І вже на 12-ому році життя його постригли в монахи з іменем Іов. У 30 років, у 1581, був рукоположений у священика, хоч довгий час відмовлявся від цього сана. Незабаром його постригли в схиму, «ради невместимой в сердце своем благодати Божей, которою всегда усердно горел», як пише про це Досіфей. Слава про великого угодника Божого розійшлась по всій Польщі та Малоросії. Але особливу увагу привернув відомого поборника православної віри на Волині князя Острозького. На велике його прохання Іова перевели в Дубенський монастир, де монахи вибрали ігуменом. Там прослужив понад 20 років. У 1596 році, після створення Брестської унії почалися гоніння на православство і російську народність у Волині, Подолії та Україні. Під захистом мужнього князя Острозького, який помер 1608 році, преподобний уникнув жахів, які принесла унія. Для боротьби православних проти латино-уніатських зазіхань папізма потрібні були церковні книги. З цією метою святий угодник зібрав братію, щоб займалась вивченням і перекладом писаній вітчизняних: переписували кращі й розповсюджували між православними. Під час перебування преподобного в Дубенському монастирі князь Константин Острозький видає відому першодруковану слов’янську Острозьку Біблію (1581-1588 р.). Немає сумнівів, що без благословення, а можливо, і не без участі Іова князь не міг сам узятися за таку важливу справу.
Святому угоднику почали докучати похвалами за його великі труди, але він звик з юних років до смирення. Отож жадав бути прославленим у Бога, а не в людей. Преподобний шукає обитель для усамітнення, таємно покидає Дубенський монастир і прямує на гору Почаївську. З ХІІІ-ХVІ ст. іноки перебували в гірських печерах, сходилися тільки для молитви в невеличкому храмі Успіння Божої Матері. Але промисел Божий був інший. Почаїв тоді належав благочестивій поміщиці Гойській, яка пожертвувала для монастиря багаті угіддя, поля, сінокоси, ліси і навіть селян. Преподобного обрали ігуменом. У ті часи унія та католики повсюду утискали православних, потрібно було мати тверду волю, глибоку віру та стійкість, щоб керувати монастирем. Після 20 років ігуменства в Дубні преподобний мав чималий досвід. І ось великий аскет і пустинножитель ревно приймає Богом послане служіння. Захищати монастир довелось незабаром від внука і спадкоємця Ганни Гойської, Андрія Фірлея, лютеранина. Після смерті бабусі Фірлей почав порушувати заповіт, написаний на користь обителі: забирав землі, заборонив возити навіть воду із почаївських колодязів. Але по молитвах преподобного викопали криницю на скалі глибиною 46 м, нею користуються й донині. Можна лише уявити, яка тяжка це була праця. У 1623 році Фірлей нацькував на монастир орду буйних слуг, які розікрали монастирське майно й поцупили чудотворну ікону. Після цього довго судились преподобний із Фірлеєм, який, до слова, перед смертю шукав примирення. Якось, зібравши гостей на обід, нарядив свою дружину в церковні шати, давши їй у руки ікону Божої Матері, маючи намір розвеселити всіх смішним спектаклем. Але Пресвята Богородиця не дала поглумитися зі своєї ікони, жінка стала біснуватою. Це змусило задуматися й Фірлея. Лише коли він повернув ікону в обитель, його дружину нарешті залишив біс.
Багато сил поклав преподобний на благоустрій і процвітання монастиря. Своїми руками саджав дерева, ніколи його не бачили без роботи. Сам переписував книги, робив виписки із переказів книг святих отців, складав повчання й бесіди. Одного разу застав чоловіка, який крав монастирське зерно. Святий допоміг йому підняти на плечі мішок, але нагадав, що перед Богом потрібно буде відповісти. Злодій розкаявся, упав в ноги Іову. Він був відомий у цій місцевості й боявся, аби ніхто не дізнався про крадіжку, але ігумен зберіг таємницю й нікому не розповів. Святий угодник Божий інколи на цілий тиждень залишав братію, усамітнювався у своїй печері, де безперервно молився. Його учень Досіфей бачив, як незвичайне світло осяяло печеру, коли той молився, і не зникало впродовж 2 годин. Від багатоденного стояння на молитві ноги в преподобного покривалися виразками, сліди від яких залишилися досі на його нетлінних мощах. Господь дарував йому довге життя: прожив рівно 100 років. За тиждень до смерті мав одкровення, коли це станеться. Сам відслужив Божу службу, востаннє поцілувався з братією і мирно відійшов до Господа. 7 років і 9 місяців пролежало в землі тіло преподобного Іова. Над його могилою люди інколи бачили світло. І ось одного разу ігумен уві сні з’явився тодішньому київському митрополиту Діонісію з такими словами: «Извествую твоєму преосвященству, яко тобою хоче Бог открытии кости мои». Митрополит упізнав старця, однак не спішив вірити снам. Тоді преподобний з’явився ще і на третій раз сказав, що за своє невірство буде покараний, і той зрозумів, що сни були від Бога. Митрополит подався в Почаївську обитель і звелів відкрив гроб з мощами преподобного. Вони були нетлінні, ніби того дня поховані, і все сповнилось ароматом. Тоді з почестями і при великому зібранні людей перенесли їх у храм 10 вересня 1659 року. Під час цього багато парафіян отримували зцілення від різних захворювань. А диво сталося в тому ж році, коли відкрили мощі. Тоді ігуменом був Досіфей, який потерпав від гнійних виразок на тілі і високої температури, лікарі не давали надії на одужання. У цей час на свято Воздвиження приїхала в Почаїв благодійниця пані Домашевська із прислугою. Раптом серед ночі вони почули дивний спів із храму, побачили світло. Домашевська послала прислужницю Ганну, щоб з’ясувати, що відбувається. Вона увійшла в храм, побачила, як преподобний Іов звершував молитву серед двох прекрасних юнаків у світлих шатах. Зі страху остовпіла. Угодник Божий сказав: «Не бійся, дівчино, іди і поклич мені ігумена монастиря». «Він лежить на смертному одрі», - відповіла Ганна. Тоді преподобний подав шовкову хустку, змочену в миро, велів піднести хворому. Служниця пішла і від імені новоявленого угодника почала кликати Досіфея. Хворий спочатку не йняв віри. Але Ганна не переставала: «Якщо святиня твоя вважає мене за привидіння, то пошли хоч служителя твого, щоб він узяв від мене цей плат для зцілення тебе від блаженного». Перехрестившись, Досіфей впустив дівчину і взяв від неї хустку, витер тіло і миттю став здоровим, встав з постелі й пішов у храм, і коли церковник відкрив двері, Досіфей припав до землі перед ракою блаженного, й подякував Богу за диво, звершене преподобним, і приступив до служіння всеношної. Зцілилась над ракою преподобного Іова і вельможна пані Ганна від тяжкої хвороби – біснування. За переказом, вона обійшла багато міст, прославлених чудесами, але ніде не отримала зцілення. Коли ж батьки привезли в Почаївську обитель і поклонилась мощам преподобного, «внезапно бес потряс ею взрычав аки лев», і залишив її здоровою. У 1649 Єва Домашевська і її чоловік Федір побудували прекрасний кам’яний храм Пресвятої Трійці з двома прибудовами – на честь Благовіщення Богородиці й великомученика Федора. Храм звели на самій вершині гори, над стопою Богоматері, сюди ж перенесли Її чудотворний образ, поставили в іконостас над Царськими воротами. Крім цього, залишили велику суму грошей і попросили, щоб по смерті похоронили їх у новозбудованому храмі, що згодом і виконали.
У липні 1675 Почаївській обителі загрожувала небезпека. На шляху переможного війська султана Магомета IV опинився невеликий і незахищений православний Почаївський монастир. Підступивши до нього, турки спалили околичні будівлі, убили двох чоловік із братії і вже готувались до штурму монастиря, що не мав ні фортечних стін, ні сторожових веж, лише дерев’яну огорожу, де заховалися мирні біженці. Ігумен Йосиф Добромирський переконав братію і всіх християн звернутися до Матері Божої та блаженного угодника Іова. І тільки почали співати перший кондак «Взбранной Воеводе», як над храмом з’явилися Пресвята Богородиця з небесними ангелами, тримаючи гострі мечі, «омофор белоблестящий распуская», і преподобний Іов. Нападники спочатку сприйняли це за примару й пустили стріли, але вони поверталися назад і ранили стрільців. Татари думали, що небесні воїни гнали їх, і хотіли убивати, але нападали один на одного, інші були потоптані кіньми, решта повтікала.
Четверта святиня – це мощі преподобного Амфілохія. Народився старець 10 грудня 1894 в с. Мала Іловиця Тернопільської області в багатодітній сім’ї Варнави Головатюка, у святому хрещенні був названий Іаковом. У родині було десятеро дітей, з дитинства привчених до праці, жили небагато, але дружно. Віруючі батьки виховували дітей у вірі й благочесті. Юнаком призваний у царську армію, під час першої світової війни служив у стрілковому полку в Луцьку, потім був направлений у Томськ, звідти - на передову. Внаслідок поранення потрапив у німецький полон, де три роки працював у фермера. У 1919 Іаков утікає з полону. Тяжкими шляхами пробирається на рідну землю, Господь допоміг вернутися в отчий дім. Повернувшись додому, займається селянською працею, в нього виявляється талант костоправа. Здолавши багато перешкод, у 1925 стає послушником Почаївської лаври. Ревно проходить усі етапи випробовування й удостоюється пострига в мантію з іменем Іосиф, Пізніше рукоположений у священика. Виконуючи всі послухання в лаврі, батюшка у вільний час займався лікуванням хворих і скалічених, стараючись полегшити їх страждання. Він поселився в невеликій хатці на кладовищі зі сподвижником ієромонахом Іринархом, де провів понад 20 років. Особливий дар мав управляти вивихи, лікувати переломи, позбавляти від болю в суглобах, і все це безкоштовно. Лікарі відзначили унікальну здібність батюшки точно вказувати олівцем лінії перелому у хворих, що потім підтверджували рентгенівські знімки. Це свідчить про те, що він мав від Бога дар прозріння. За о. Іосифом почали слідкувати відповідні органи й звинувачувати, що допомагає людям, які ховаються в лісах і мають відповісти за те, що накоїли під час війни. Один раз непрохані гості прийшли посеред ночі з наміром його розстріляти. У цей час стривожений о. Іринарх вийшов у двір і кинувся на автомат. «Кого ви хочете вбити? – закричав. – Він весь світ спасає. Краще мене вбийте, а його не зачіпайте!». Зрозуміли, що більше в хатинці на кладовищі залишатися не можна, о. Іосифа знову забрали в лавру. Потік людей до старця не зменшився, а навпаки, зріс. Виконуючи всі монастирські послухання і скорочуючи час на відпочинок, старався приймати хворих, а особливо тих, яким не могли допомогти лікарі. Це викликало заздрість у медиків, і вони добивалися, щоб заборонили о. Іосифу лікувати. Часто кдбісти залякували старця, що втоплять його разом із братією у святому колодязі. Восени 1962 батюшка поїхав у Броди допомогти дівчинці, в якої була переламана рука, однак зразу поспішив у лавру, де повідомили, що міліція забрала ключі від Троїцького собору. Старець швидко підійшов до начальника міліції, в оточенні озброєних міліціонерів, вирвав із рук ключі, підійшов до молодого намісника лаври і віддав зі словами: «Тримай і нікому не віддавай». А людям наказав брати тички, жердини і гнати більшовицьку банду. Після цього батюшку заарештували й помістили в психіатричну лікарню. Старець перед арештом звернувся до привратника о. Серафима: «Відкривай ворота, зараз «чорний ворон» приїде за Іосифом». Через дві години все так і збулося. У лікарні батюшку постригли, побрили і веліли зняти хрест, але він відмовився. Тоді санітари вночі самі зірвали. О. Іосифу вводили ліки, від яких розпухало тіло й тріскалась шкіра… Минуло три місяці перебування в божевільні. Повели його до головного лікаря, який запитав, чи може вилікувати хворих, а їх було 500 чоловік. Батюшка сказав, щоб принесли з монастиря євангеліє, хрест і шати, щоб міг служити водосвятний молебень і додав, що через два тижні жодного хворого не залишиться. Однак на це не пристали. Усі, хто знав старця, клопотали про його звільнення, але марно. Тоді написали в Москву. Дізналась про все дочка Сталіна Світлана Аллілуєва. Колись вона зверталась до о. Іосифа й отримала зцілення. Тепер була готова звільнити його. Незважаючи на протистояння відповідних органів, їй удалося добитися, щоб на деякий час він поселився в родичів. По милості своїй Господь укріпив подвижника, і він ще багато років служив людям. Помер старець 1 січня 1971 року. На місці поховання трапляються зцілення та чудеса й донині. 12 травня 2002 р. його зарахували до святих. Цього дня білосніжний хрест з’явився на безхмарному небі над Почаївською лаврою…
Галина РОГУЛЬОВА.

Новини: 

Схожі матеріали

Якщо в минулому році Катеринівська виправна колонія відзначала 60-річний ювілей від дня створення, то в нинішньому – знаменну віху діяльності всієї...
Упродовж минулого року у вирі пожеж на Сарненщині загинуло 7 громадян. Цей показник на 40% перевищує позаторішню цифру. Як стверджує статистика,...
Пенсіонерка Олена Жигадло, тамуючи біль у нозі, прямувала до кафе «Міраж», що в райцентрі. Тут традиційно щорічно в Міжнародний день інвалідів...
Про Лідію КОПИЩИК з Люхчі розповіла її невістка Надія - прийшла через газету привітати з днем народження Лідію Зінов’ївну, яка вважає кожен прожитий...
Успенський собор - головний храм і серце Києво-Печерської лаври. Ось уже впродовж багатьох століть це символ величі, покровительства та заступництва...