І двоє будуть єдиною плоттю

У чому успіх довгого шлюбу? Запитайте в подружжя Максимчуків з Вирів, які прожили разом півстоліття
Ольга й Петро народились у с. Білка Березнівського району. Навчалися в одній школі і в одному класі. Але що то було за навчання в післявоєнний час?

Петро в 6-річному віці залишився без батька з хворою матір’ю у багатодітній родині. У класі були діти різного віку: кому 8, кому 12. Та й школи, як такої, не мали, уроки проводили по хатах. Хлопець спочатку освоював науку тільки взимку, а з весни до осені пас корів, заробляв гроші, як господар, на сім’ю. Згодом і зовсім кинув, довчився у вечірній Клесівській школі. В Клесів першою приїхала родина Ольги, а юнак з матір’ю – за ними.
У Святому Письмі читаємо: «І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка». Максимчуки ніколи не сварилися через дрібниці, не можуть і не хочуть згадувати, що було колись, бо доброго мало. І Петро, і Ольга працювали. Він – в «Енергопоїзді», вона – в радгоспі ланковою. Це зараз сили немає, а тоді, «як той заєць, - могла і на машину, і на скирту». Пам’ятає, як терли льон, згодом возили його в Дубровицю, а потім у Сарни на льонозавод. Допомагали вдома старші доньки. А Ольга Антонівна після роботи мила, прала, бувало, до третьої ночі, а зранку знову в ланку. А прати ж бо було кому. Один за одним народили 7, а виховали 8 дітей. Зараз Петро Григорович, згадуючи молодість, дивується: «Як тоді з усім справлялись? Город, дві корови, свині, кури. У льоху як насиплемо картоплі, то під саму стелю. Ще і в копці закопували. І все вручну! А зараз – і техніка є, а картоплі врожай уже не такий».
У літній кухні, де зараз живе подружжя, над ліжком привертає до себе увагу «дерево роду»: 8 дітей, 46 онуків, 18 правнуків. Найстарша Людмила вже 11 років вдова, має 9 дітей і 12 онуків. Марія живе в Лазурному Херсонської області, Раїса – у сусідньому Володимирецькому районі. У Світлани 8 дітей, зараз в Одеській області, раніше працювала агрономом у радгоспі «Федорівський». Не відстають від сестер і брати. У Григорія – 9, Василя – 10, В’ячеслава, який з дружиною живе біля батьків, – 4 дітей. Прийомна донька Люба - в Рівному, працює бухгалтером. Їй було 8 років, коли померла мама (сестра Петра Григоровича), а батька не пам’ятала. Ольга й Петро Максимчуки навіть не обговорювали питання: своя ж кровиночка.
Коли родина з’їжджається разом на день народження батьків, у саду, за великим, накритим білими скатертинами столом збирається майже сто дорослих і малих. На 70-річчя Ользі Антонівні діти подарували пральну машину-автомат, а Петру Григоровичу – велике спальне ліжко. До пізнього вечора дружня родина співала, спілкувалася. «Велике щастя для батьків, - каже Ольга Максимчук, - коли діти не п’ють, не палять, трудяться, шанують своїх батьків». Хай Бог не доводить, коли в п’яному свавіллі, як, буває, чуємо, син піднімає на батька руку».
Різдво – щаслива й сумна дата. Коли Ользі Антонівні виповнилось 60, якраз у святковий день помер найстарший зять. Є ще одна подія, яку всі згадують. У 1981-ому народився онук, а в наступному році Ольга подарувала чоловікові синочка В’ячеслава. У 46-річної жінки побоялись приймати пологи в Клесові, відправили в Сарненське пологове відділення. Слава Богу, і з дитиною, і з мамою все гаразд.
Збігли роки, та в господині і зараз залишилась стара звичка – робити домашні консерви, усе по сезону. «Ось огірки, а там кабачки, ікра кабачкова. Закриваю і собі, і з дітьми поділитись». А ще подружжя любить читати, основна книга – Біблія. З-поміж газетних видань – «Добрий господар», «Домашній лікар», «Бджола», слухають і по радіо останні новини в Україні та світі.
Уважно слухаю розповідь подружжя, чиї обличчя випромінюють тепло та спокій. Розглядаю «дерево роду» і думаю про закони, за якими працює система «жінка-чоловік». Вони відкриті відносно недавно. Дуже сподіваюсь, що настане той час, коли їх вивчатимуть у навчальних закладах, як основний предмет. Тому що незнання дуже дорого коштує. Поки між чоловіком і жінкою йде боротьба за владу, щастя не буде. Лише тоді, коли кожен з них відчує себе рівноправним партнером з абсолютно різними якостями, з’явиться сила пари, те саме єдине тіло, в якому обоє відчувають себе цілісно. Саме так, як Ольга Антонівна й Петро Григорович Максимчуки.
Марія КУЗЬМИЧ.