Опубліковано Василь Сосюк
Фото автора.
Що надихає людину на творчість? Мабуть, у кожного це відбувається по-своєму. І йдуть митці до вершин хоча й схожими, але власними стежинами. Роботи Ганни ДЕБЕЛОЇ з с. Люхча вперше побачив на виставці Люхчанського культурно-дозвіллєвого комплексу, що експонувалась у Сарненському історико-етнографічному музеї.
Гарні букети милують око. Але ця краса не виросла у квітнику, а з’явилася в руках народної майстрині, - оригінальні квіткові композиції, в’язані з ниток. Звідки в сільської жінки таке захоплення? Ганна Петрівна розповідає, що її батько Петро Федорович був славним лозоплетом у рідному Кричильську. Його вироби прикрашали чи не кожну хату в селі, а деякі потрапили навіть у Росію, Польщу, Німеччину й за океан - в Америку. Один тамтешній підприємець запропонував плести йому вироби з лози вагонами. На жаль, довелося відмовитися. Тоді, в радянські часи, розрахунки в доларах для сільського дядька були великою проблемою. Хоча і в себе в краї за вмілі руки отримував лозоплет багато грамот і нагород. Каже дочка, що батько, нині покійний, хотів навіть книгу написати про це ремесло. Мама Ольга Федорівна теж творча натура. Окрім того, що допомагала чоловіку в лозоплетінні, ще й виготовляла дорожки, покривала. А ще любила поетичне слово. Зі знаним його майстром Леонідом Кулішем переписувалась у віршованій формі… Брат Анатолій теж не цурається працювати з лозою. Тож панувала в родині творча атмосфера.
Після закінчення школи Ганна вивчилася в Кіровограді на швею-мотористку. Деякий час і працювала там за спеціальністю. Але все ж таки повернулася в рідне Полісся. Брат на той час у с. Люхча завідував клубом. Тож, побувавши в нього в гостях, познайомилася з гарним парубком Василем, який і став невдовзі її другою половиною. А що ж в’язання? Ним жінка захоплювалась ще з 18 років. Виготовляла речі для себе й родини. Одного разу, побачивши в Інтернеті в’язані квіти, зацікавилася їх виготовленням. До цього Ганна Дебела у вільний час творила композиції із сухоцвіту. Але бажання зв’язати квітку захопило її більше. Тож уже понад двох років з-під її рук виходять незвичайні букети. Скромна майстриня запевняє, що тут більша заслуга її доньки Альони. Педагог за фахом вона теж полюбляє працювати зі спицями. На конкурс молодого вчителя виставляла власні в’язані картини, на яких «цвіли» букети лілій і троянд. Ось так разом дочка з мамою перетворюють нитки на квітучі клумби. До речі, біля їх будинку до пізньої осені можна побачити буйноцвіття кольорів. Звідти, мабуть, і черпають натхнення в’язальниці. У теплу пору року в селі мало вільного часу. Батьку й матері-домогосподарці, крім доньки Альони, допомагає і син Ігор, який нещодавно вивчився у ВПУ-22 на будівельника. А от коли вже приходить зима з довгими вечорами, от тоді вже можна втілити у вироби фантазії, що крутилися в голові все літо, й прикрашати ними стіни місцевого дитсадка «Малятко», дарувати рідним і друзям, щоб і в їх помешканнях навіть узимку цвіли й не в’яли казкові квіти.