Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Хто спробував хоч раз покласти хрестики на полотно, не уявляє життя без нього та голки й нитки. Але, напевно, на все потрібне Боже провидіння… До Тетяни ВЕРЕТЮК воно прийшло давно. Спочатку були серветки, доріжки. А потім захотілось чогось більшого, й 8 років тому вишила картину «Рождество».
- Якось одного вечора зненацька дуже хотіла вишивати, - розповіла Тетяна Василівна. – І вишити картину саме на релігійну тему.
Уже наклавши на тканину декілька хрестиків, майстриню захопило. Отже, закінчуючи одну роботу, починала іншу. Твори різного розміру й формату. На рахунку в неї вже 11 ікон, серед них «Спас Нерукотворний», «Дева Мария с Исусом на руках», «Спаситель», «Семистрельная» й інші, три картини з букетами квітів, є декілька виконаних у чорно-білих тонах. Найбільша ікона «Стучите - и вам откроют» розміром 50х60 сантиметрів. Зізналась, що найтяжче було гаптувати на чорному полотні білими нитками, але вийшло дуже гарно. Крім вишивання, рукодільниця в’яже гачком і спицями.
- Працюю викладачем предмету будівельного циклу у ВПУ-22 й на захоплення залишається мало часу, - ділиться Тетяна Веретюк. – Тож починаю творити не раніше 22 години, а закінчую опівночі. Та досить зробити хоч декілька стібків - і всю втому, напругу чи хвилювання як рукою знімає. Отож вишивання для нервів – як бальзам.
Нині процес глобалізації торкнувся й вишивки, й у ній прогресує безідейність. Масово продають роботи, виконані машиною. Звичайно, це красиві яскраві кольори, гарні нитки, але в них втрачається українська самобутність. А в Тетяни Василівни досі на стіні висить картина, вишита мамою, на ній зображені маки, васильки й ромашки. Вона слугує майстрині як наочність колишньої справжньої вишивки. Адже твір, виконаний власноруч, не замінить той, що зшила бездушна машина. Схема й нитки, щоправда, доводиться купувати в Рівному. Там ширша гама кольорів. Часто, вишиваючи за зразком, у процесі бачить картинку трохи по-іншому, тож замінює барви. Або ж для плавного переходу від кольору до кольору треба теж підходяща гама. Наприклад, для найбільшої ікони, коли Тетяна Василівна порахувала, витратила 1200 метрів ниток. Упродовж року вигаптовує не більше двох робіт. Ще має в доробку вишиту сорочку, яку шила для сина.
Крім цього, має Тетяна Веретюк багато літератури, в якій можна почерпнути корисну інформацію з техніки вишивання й ін. Бо ж у творчості, як і у вишивці, політ душі ніщо не може обмежити чи загнати в якісь рамки, не сліпо наслідуєш інших, а шукаєш щось своє.
Нещодавно ВПУ-22 відзначало 50-літній ювілей. Тож нарешті вмовили Тетяну Веретюк виставити й свої роботи, якими мали змогу помилуватися відвідувачі.
Найбільша життєва пристрасть Тетяни Василівни - це квіти. Біля будинку в неї їх ціла оранжерея. От і зараз тільки-но блиснуло сонце, а вона вже порається біля клумб. Десь треба підживити, там пересадити, посіяти й упорядкувати. З радістю розділяють уподобання мами та дружини два сини Сергій та Олексій, які вже мають родини, й чоловік Михайло Олександрович.
Кажуть, вишивання – як манія, спробував один раз – і вже не покинеш. Коли в уяві виник сюжет - руки сверблять, щоб сісти швидше за полотно й розпочати роботу. Оце і є натхнення й дар Божий. А в цьому шаленому світі масової культури й бездуховності цей маленький промінчик українськості когось зігріє, а декого пробудить до самоусвідомлення – ти українець.
Вікторія КОЛЯДИЧ.