Опубліковано СН
Два літніх чоловіки сиділи навпроти й з теплотою згадували молоді роки, коли вони, ще до війни, жили в Сарнах. Один із них громадянин Польщі Василь Некрашевич. Другий - Георгій Палій, який довгий час був благочинним у нашому місті.
Про нього з теплотою відгукуються жителі Сарн за добрі й благочестиві справи. У 30 роки цих двох людей пов'язували тісні товариські стосунки. Їх товаришем також був лікар Микола Тощевіков.
Коли восени 1939 року Василя Некрашевича заарештували працівники НКВС, то дочку Тамару взяв на утримання його товариш, отець Георгій. У той час це був дійсно сміливий вчинок, бо піклуватись про дітей репресованих було небезпечно, але священик пішов на це. Так, у силу обставин, доля зріднила друзів і водночас розвела їх. У 1946 священика Георгія Палія також заарештували. Вийшов він на волю лише після смерті Сталіна. Ув'язнення отримав за те, що в 1941 освячував на місцевому цвинтарі могили убієнних енкаведистами людей. Про цю подію, що відбувалась у перші дні війни, знали жителі Сарн. Уже після визволення міста в 1944 році два роки органи МДБ не чіпали Палія, а потім все ж арештували. Його дружина з доньками змушені були виїхати з міста. Перебуваючи в ув'язненні, о. Георгій познайомився з владикою Симоном, колишнім єпископом Рівненським і Острозьким. Після смерті Сталіна владику Симона відпустили й призначили Вінницьким архієреєм, а секретарем став його товариш по ув'язненню Палій. Так о. Георгій та його сім'я поселились у Вінниці.
Василь Некрашевич після вироку сталінського суду отримав заслання в Комі АРСР, де працював бригадиром на сплаві лісу. У 1943 році там же вступив у ряди польської Армії Людової. Було простіше записатись поляком, бо й прізвище підходило, й мову знав, адже в довоєнні роки проживав на території, зайнятій Польщею. З польською Армією Людовою пройшов він бойовий шлях від Радянського Союзу до Німеччини. У боях проявив мужність і героїзм, за що від польських властей отримав бойові нагороди. Після війни став мешкан¬цем польського міста Згожелець (німецька назва Герліц). Перебуваючи за кордоном, Василь Семенович весь час підтримував зв'язок із дочкою Тамарою, яка за¬лишилась жити в Сарнах. Тут вийшла заміж, мала роботу, сім'ю. Але побачити її, зятя Миколу та внука Олега зміг лише в 1956 році, коли приїхав перший раз у Сарни разом зі своєю другою дружиною п. Яніною, яка на той час була вчителькою російської мови та літератури, а також членом ПОРП. Зустрітись зі своїм товаришем о. Георгієм тоді не вдалось.
Зустріч давніх друзів відбулась у вересні 1959 року, коли Василь Некраше¬вич приїхав у Сарни вдруге. Отець Георгій разом із матушкою Ольгою В'ячеславівною прибули на «Победі» архієрея Симона. Приємно вразило те, що обоє були одягнуті досить елегантно, з певним лоском. Отець Георгій скоріше нагадував доцента ВУЗу, аніж священика. Матушка з машини вийшла велична та пишна. Отець Георгій почав виймати з багажника різноманітні наїдки й напитки. В хаті Тамари й Миколи швидко накривали святковий стіл, за яким велись бесіди. Розмови тривали довго, емоціям не було меж, адже друзі не бачились двадцять років. Спогади, спогади, спогади… Василь Семенович згадував фронтові будні в Армії Людовій. Так, коли з'являвся німецький літак, то по ньому стріляли всі, включаю¬чи навіть піхоту, розповідав Василь Некрашевич. Пригадав і табірні дні, де найбільше дошкуляли включене вночі світло та тяжка виснажлива праця. Отець Георгій, у свою чергу, розповідав про роки ув'язнення й інші житейські справи родини. Спогади линули в ті довоєнні часи, коли жили в Сарнах, згадували спільних друзів, зустрічі в Російському благодійному Товаристві, яке на той час діяло в місті.
Епіцентром життя російської інтелігенції Сарн було приміщення колишніх дворянських зборів, побудоване у 20-х роках XX ст. архітектором Вензовським, відоме як кінотеатр ім. Кірова. Тут бували члени сім'ї священика Дружеловського, подружжя Немоловських, Александровичів. Частими гостями зу¬стрічей були інженер Білоусов з дружиною, який керував будівництвом військових казарм. На зібрання приїжджали поміщик Орловський і його зять Піхно та багато інших відомих у місті людей. Тоді там організовували театральні спектаклі, зустрічі з поетами Костянтином Оленіним, О. Май та ін. Костянтин Оленін певний час до 1939 року жив у Сарнах і працював правознавцем у суді. Він - автор популярних поезій, пісень. У дореволюційний час був членом літературного об'єднання, яким керував відомий російський поет Олександр Блок. Продовжував публікувати свої вірші у віленських газетах (Вільно, тепер Вільнюс), де на початку 20-х років XX ст. жив і викладав у гімназії. У 1939 році із входженням радянських військ Костянтин Оленін безслідно пропав і про нього немає ніяких відомостей.
Діяв у місті «Гурток авторів». У нього входив Костянтин Оленін, котрий був постійним відвідувачем клубу. Ставили російську й зарубіжну класику, водевілі, постановки місцевих авторів. Дуже великою популярністю користувались постановки «Демона» по Лєрмонтову, музичним оформ¬ленням якого займався Микола Немоловський - музикант-любитель, за освітою землемір, активний член Російського Товариства. Один раз у рік у при¬міщенні дворянських зборів проходив величезний бал, на якому обирали короля й королеву. Ними ставали молоді люди, які найкраще проявили себе в танцях. Декілька разів королем обирали родича Василя Семеновича - Георгія. Ці спогади навіювали приємні враження про молоді, насичені активним життям роки.
Через декілька днів о. Георгій Палій із матушкою від'їхали із Сарн. Всі відчували гіркоту розлуки, бо знали, що, можливо, ця зустріч остання, адже були вже доволі літніми людьми. Так воно й сталося. В січні 1965 року помер Василь Семенович. Десь у той же час помер отець Георгій. Останні роки владика Симон доживав у його родині, оскільки сім'ї в нього не було. В о. Георгія було дві дочки, які здобули медичну освіту. У Василя Семеновича в Сарнах залишились спадкоємці - зять і внуки, бо дочка Тамара померла в 1992 році.
Раїса ТИШКЕВИЧ,
Олег ПАНЬКО.