Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Розповідає і плаче, згадуючи її, майже 90-літній інвалід війни Іван Зубчинський. З рук не випускає інгалятор, через хронічне обструктивне захворювання легень.
Хворобу привіз із війни, на яку забрали сарненського хлопця в 1944-ому. Вдома на його очах розстріляли в ліжку старшого брата Миколу. Батьки хворіли, молодих людей вивозили вороги до Німеччини. Івана ж, разом із іншими, привезли у Чкалов, видали обмундирування й відправили в Японію. По радянській землі їхали поїздом, а далі – пішки, на ослах, - хто що міг здобути. Хлопцю пощастило - у нього був кінь, яким часто возив і командира. Ще замолоду ці тварини були його захопленням. 20-літній юнак, високий і худий, міг обмотати широкі штанини навколо себе. Стрілок, мінометник, кулеметник у складі 40-го стрілкового полку брав участь у війні з японцями. Як пишуть історики, угрупування радянських військ на Далекому Сході складалося із Сухопутних військово-повітряних сил і військово-морського флоту та військ ППО території країни. До 8 серпня 1945 року загальна їх чисельність, залучених до участі в Далекосхідній військовій кампанії, становила 1,7 млн. чоловік. Вони не тільки кількісно перевищували супротивника, їх сила була в поєднанні солдатів та офіцерів, добре навчених, які знали театр війни в процесі тривалого тренування, та фронтовиків, що пройшли горнило війни.
Пам’ятає Іван Герасимович товаришів, які були поряд. Івана Жилку з Глушиці, який загинув на чужій землі, Степана Шкодіча з Люхчі, Андрія Баєчка з Немович. З літака їм скидали продукти, консерви з американськими ковбасками, після яких дуже хотілося пити, а навколо була солона вода й рослини, схожі на зелену цибулю. Бувало, що й виловлювали з річки мушлі, щоб втамувати почуття голоду, але завжди дотримували військової дисципліни й виконували накази командира.
У 1947-ому Іван демобілізувався. Батько помер. Хвора мати, все ж дочекалась сина-героя, груди якого прикрашали медалі «За победу над Японией» і «За победу над Германией ». Дома ніколи не сидів без діла, усім допомагав. Знали, якщо треба викопати криницю чи збудувати будинок, попроси Івана Зубчинського, не відмовить. Згодом юнака прийняли на посаду бійця пожежної команди станції Сарни в 1 загін воєнізованої охорони Ковельської залізниці. Сторінки його трудової книжки списані подяками. За хорошу караульну службу, збереження соціалістичного майна, активну участь у господарських роботах, високі показники у службі та навчанні. Грошова премія в розмірі 75 рублів за досягнуті показники в навчанні й добросовісне ставлення до роботи. Стрілець, який завжди попадав у десятку, їздив на змагання в Тернопіль. По стопах батька пішла донька Марія, яка присвятила пожежній охороні 25 років, працюючи диспетчером.
За дружину взяв сусідську дівчину Степаниду, яка народила йому двох синів і доньку. Сини Петро і Микола давно вже стали москвичами. Під час відпусток приїжджають, а коли батько був здоровшим, ходили разом на рибалку. Тяжко Іван Герасимович пережив втрату брата Євстафія, якого немає вже 7 років. Їхні будинки стоять поряд. За життя ніколи не посварились і не погнівались один на одного. Діти подарували подружжю 6 онуків і 7 правнуків. Найменшій, Ангелінці, в червні виповниться рік. Пенсія Івана Герасимовича, яка раніше не досягала й тисячі гривень, поступово збільшувалась. У квітні, завдячуючи соціальним ініціативам Президента України, отримав 2 тис. 400 грн. Здавалося б, жити й радіти. Але дуже часто в будинку можна бачити лікарів сімейної медицини КЗ «Сарненська ЦРП», які завжди приїжджають на виклик, незважаючи на час доби. Особливо вдячна родина Аллі Мариніній, Тетяні Матвійчук та Оксані Мізюрко.
У кімнаті просторого охайного будинку – Іван та його дружина Степанида. Їх шанують і з любов’ю доглядають донька Марія й онуки Андрій та найулюбленіша Ольга, яка закінчила Рівненський медичний коледж і працює в поліклініці. Її чоловік став третім Іваном у великій родині Зубчинських. Андрій здобув вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування. Якщо чоловік міг з нами недовго поговорити з допомогою інгалятора, то дружина, яка перенесла 4 інсульти, лежить тихо. Вже впродовж 7 років. «Пенсію витрачаємо на ліки й памперси (1 пакет – 140 грн.), але ні в кого нічого не просимо, - розповідає Марія Іванівна. – Доглядати батьків - священний обов’язок дітей. А от у чому хотіли б допомоги, то розв’язати земельне питання. Бо незрозуміло, куди поділись 2,5 га землі. Про що свідчать дані внесеної площі в державних актах на право власності на земельні ділянки. Звернулись до органів правосуддя з надією знайти справедливість».
9 Травня Іван Зубчинський не зможе піти на святковий парад і зустрітися з друзями. Але вкотре буде плакати й розповідати про війну. А у великій Перемозі є і його заслужена часточка, воїна-переможця у найбільшій війні в історії людства.
Марія КУЗЬМИЧ.