Опубліковано СН
Фото автора.
Мало хто знає, що Олена СИЩИК народилася в Усть-Ілімську Іркутської області. Батько Іван Мішков поїхав туди на заробітки, де й познайомився з майбутньою дружиною, яка подарувала спочатку сина, а потім доньку.
От тільки хорошою матір’ю стати для них не змогла.
Пам’ятаєте, як в одному фільмі: «Детей пополам и проваливай!». Тож Іван Павлович забрав 5-річного Сергія й повернувся на батьківщину в Немовичі. Оленці, яка залишилася з мамою, тоді було 4. Незадовго в горе-дружини з’явилася ще одна дитина, тільки вже від іншого, але доля їх чекала одна. Про виснажених сестричок, які втрачали свідомість від голоду, кричали і плакали, замкнені в квартирі, в лікарню сповістили сусіди. Дізнавшись про те, що трапилось, тато помчав за рідною кровинкою, і незабаром привіз її до брата, якому настав час іти до школи. Одружився вдруге. Наталія стала дітлахам справжньою ненькою. Разом із чоловіком любили, виховували та ставили їх на ноги.
Тепер Олену Сищик та її вироби з природних матеріалів знають не лише в Немовичах. Односельці бачили їх на виставці в місцевому Будинку культури, святкуючи день народження села. Випускники, прощаючись зі школою під звуки останнього дзвоника, вручили їй подяку за розвиток естетичних смаків молодого покоління. А під час проведення районної мистецької акції «Мистецтво одного села», за вагомий внесок у збереження, відродження та популяризацію автентичних традицій, звичаїв, обрядів, аматорського мистецтва Олену Іванівну нагородили, як майстра декоративно–вжиткового мистецтва. Нещодавно, відзначаючи 21-у річницю Незалежності України, з-поміж інших сарненці могли побачити також її вироби.
Молода жінка давно стала матір'ю сама. Виховує 4-літнього Артема й Дмитра, якому виповнилось 10. Старший доглядає молодшого, допомагають неня з батьком. До цього часу не може Олена зрозуміти, яке має бути серце в грудях тої, що народила, щоб жодного разу не приїхати, не поцікавитись, не побачити, як виросла та якою стала її малеча. І якою майстринею -Олена.
Ніколи не здогадаєтесь, розглядаючи шедеври її рук (картини, квіти, новорічні віночки), що саме використала для їх створення. Звичайна вермішель, яєчна шкаралупа, пластикові пляшки. А ще гарячий клей, різнокольорові фарби тощо. Очі жінки світяться від захоплення. Вона багато читає відповідної літератури, шукає ескізи в Інтернеті, а потім творить із хорошим настроєм і позитивними думками.
Щира посмішка, оптимістична й приємна в спілкуванні. Таке враження залишає про себе після знайомства. Пригадую, як під час інтерв’ю з провідним спеціалістом відділу взаємодії з роботодавцями районного центру зайнятості Людмилою Ступницькою почула про випадки, коли молоді люди після запропонованої роботи відмовлялись від неї, не пояснюючи причини. Олена Сищик після того, як не стало в Немовичах колгоспу, втратила й заробіток. Нині вона - техробітниця у ТзОВ «Завод металевих виробів» і надзвичайно радіє цьому. Тут вона чимось схожа на американку. Бо саме жителі заокеанських штатів можуть з гордістю сказати про свою професію: «Коли виросту – стану сантехніком, але найкращим!». Приємно, що старанною працівницею задоволене й керівництво підприємства, і ті, хто трудиться в цеху («Давно в нас такої робітниці не було»). Щоранку о 8-ій вона поспішає на завод, після 5-ої вечора – додому, щоб попіклуватись про синочків, які чекають її. І щастя вимірює не об’ємом гаманця, а бачить його в здорових дітях. А ще мріє, що в майбутньому в неї з’явиться власне житло.
Марія КУЗЬМИЧ.