Опубліковано СН
Фото автора.
У наш час не так уже й багато залишилося справжніх майстрів із лозоплетіння – одного з найдавніших ремесел, сліди якого знайдені археологами ще в неоліті.
Адже мало хто хоче присвятити себе цій копіткій справі, знаючи, що вона буде більше захопленням, аніж прибутковою, спроможною стати основним фінансовим джерелом у сім’ї. Але, попри це, знаходяться народні умільці, які свято бережуть цей вид ремесла, плекають його природну оригінальність і оберігають від вимирання. Одним із таких його охоронців є житель Рудні-Карпилівської Володимир ФЕСЯНОВ, який, можна сказати, випадково освоїв науку лозоплетіння, що в подальшому стала сенсом його життя.
Закінчивши 4 початкові класи в рідному селі, Володимир Фесянов продовжив навчання в сусідній Карпилівці, а вже з цього навчального закладу його стежка знань пролягла до Сарненського ВПУ-22. Спочатку хотів отримати посвідчення водія, та через проблеми з зором вирішив опановувати ази столярства, але й тут не пощастило: був великий перебір абітурієнтів при вступі на цю професію. Таким круговоротом не перейнявся зовсім, бо під час здачі документів познайомився з видом мистецтва, який відразу полонив його серце, а матеріал ріс просто під боком. Тож без зайвих роздумів вирішив опанувати виготовлення художніх виробів із лози. Першим, хто показав, як звичайна вербова гілка перетворюється в чарівні вироби, без яких неможливо обійтися жодного дня в побуті, була Ніна Гуранець. Згодом прийшла молода викладачка з Ковеля Тетяна Костючик, яка влила в душі студентів експериментально нові ідеї в лозоплетінні, відкрила для них інший світ у цьому виді мистецтва. Не раз на практичних заняттях наголошувала на тому, що аби досягти успіху, не потрібно використовувати шаблонів, а проявляти свою творчу фантазію. Це дасть змогу утвердитися й ще більше полюбити свою справу, яка приноситиме тільки задоволення.
Після закінчення ВПУ-22 Володимир Фесянов пішов працювати в місцеве лісництво, де довгий час на різних посадах трудилися його батьки, адже потрібно було заробити на власний кусень хліба, родина ж бо багатодітна. Адам та Євгенія Фесянови (батьки героя публікації) мають троьох доньок і четверо синів, один з яких передчасно пішов із життя. Нестабільний заробіток у лісництві змусив парубка повернутися до тієї справи, яка й стала його покликанням на довгі роки. Узявся використовувати вміння й практичні можливості, яких навчився, будучи студентом училища. Ось тоді то й з’явилися різні вироби з лози, більш складних конструкцій, такі, як крісла-гойдалки та столики зі стільцями. Адже лоза – найпоширеніший природний матеріал, який завдяки своїй міцності й зручності в роботі став основою для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм. Плетені меблі у всіх асоціюються з особливим домашнім затишком. Саме вони створюють ту душевну атмосферу, яка в більшості є показником розміреного й спокійного життя. Характерною рисою виробів із лози є факт, що вони легкі, зручні, досить міцні і можуть використовуватись у різних природних умовах. В основі форм предметів лежить їхня практична доцільність. Неодноразово односельці зверталися, щоб виготовив для їхніх новонароджених діток колиску з «тої лози, що біля домівок росте». Нікому не відмовляв умілець, старався встигнути виконати замовлення у відведені строки, бо ж розумів, що колиска ой як потрібна для крихітної дитинки.
Але не цілий рік можна робити вироби з лози, та й не з кожного виду. «Матеріал потрібно заготовляти весною та осінню, - говорить тридцятилітній Володимир Адамович. – Весняні гілки залишаються білими, а осінні мають коричневий відтінок. Таку природну різницю в кольорі можна використовувати у власних роботах. Стебло повинно бути довжиною до півтора метра. Після того, як зрізую, стебла зв'язую в пучки. Для отримання необхідної сировини, потім їх відварюю впродовж двох годин у спеціальній металевій бочці. Від кори стебла очищую вручну, головне при цьому - не пошкодити їх. Зберігаю сировину у хліві й на горищі. А перед тим, як починати процес плетіння, знову замочую у воді. Тільки після цього її можна використовувати для роботи. А найкраще рубати лозу біля водойм, там вона стає ще більш придатною для обробки», – поділився досвідом молодий умілець.
Багато виробів Володимира Фесянова знайшли своїх господарів далеко за межами не тільки рідного села, а й області. У всіх родичів у господах є речі, виготовлені руками майстра. Мріє сільський лозоплет про спеціальний верстат, якого мають уже багато його колег. З ним можна буде розрізати сировину на декілька частин й очищати від серцевини. Це дасть можливість зробити вироби ще привабливішими, а сам процес плетіння пришвидшити в рази.
Не ховає свою творчість у скрині, а виносить у люди. Завжди охоче розповідає про лозоплетіння, дає поради молодшим колегам, які вирішили піти цією «вербовою» стежкою, ділиться всіма секретами майстерності. Сьогодні на рахунку майстра з Рудні-Карпилівської незліченна кількість різних виробів: меблі, сумки, дитячі іграшки, кошики, столики, вази, стільці-гойдалки… І всі вони різні, двох однакових не знайти. Кожна з них оригінальна, зроблена зі справжнім художнім смаком. Неодноразово його плетені вироби презентувались на різних виставках краю. А деякі відразу знаходили свого господаря. Так, приміром, було й під час культурно-мистецької акції «Мистецтво одного села». Такі майстри як Володимир Фесянов і зберігають мистецтво лозоплетіння від забуття, творячи красу власними руками на радість людям.
Василь ТИТЕЧКО.