Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
а ще вдягає чистий одяг, добре миє руки й звільняє душу від усяких злих помислів костянтинівська майстриня Любов БОРОДАВКО перед тим, як приступити до виготовлення пасхальних писанок-дряпанок.
Писанка - не просто сувенір чи народна мініатюра. Вона несе в собі високий заряд енергетики. Любов Іванівна згадує, як у дитинстві її мама розписувала яйця воском лише в гарному настрої та з добрими побажаннями. Пояснювала, що тоді їх можна подарувати іншим на щастя, здоров’я, багатство, вкладаючи в це душу. Писанка, створена під час хвороби чи поганого самопочуття, обов’язково лусне на останньому етапі роботи, бо яйце наче самоліквідовується, увібравши негативну енергетику. Дівчинка спостерігала за точними рухами неньки й питала: «Коли буду така як Ви, матусенько, то теж так зможу?». «Обов’язково», - відповідала. Так і сталося.
На Сарненщину молода бойківчанка приїхала у 1979 році в гості до брата Василя, який учителював у Костянтинівській ЗОШ І-ІІ ступенів. Заклад розташований поряд із ФАПом, де впродовж 44 років завідувачкою трудилася її майбутня свекруха Ірина Бородавко. Медичний працівник того дня прийшла до школи, щоб попросити Василя Гришканича, відмінного фізика й математика, про допомогу. Зголосилася допомогти й Люба. Під час обіду на роботу до мами заглянув син Валерій. Познайомились із дівчиною, сподобались один одному. Забігаючи наперед, скажу, що подружжя чекає вже шостого онука, а Ольга Іванівна й досі пам’ятає, як у день знайомства суджений приніс їй півкілограма цукерок «Тарас Бульба».
Через рік юнка з села Розлуч Львівської області остаточно переселилася на Полісся. Батьківщину ж відвідує раз на рік, переважно в день тамтешнього престольного свята – на другу Пречисту. Заходить у гості до брата Івана, що також має золоті руки, про що свідчать подаровані ним кухонні набори, а ручки ножів – справжні витвори мистецтва.
На великодні свята ґаздині фарбували крашанки. На відміну від писанок, вони не мають малюнків. Поверхню яєчок заповнював однорідний барвник. Переважно це був настій із цибулинного лушпиння. Крашанки, які їдять, а діти граються ними у великодні ігри, з’явилися набагато пізніше від писанок. Їх ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка, не їдять, а дарують і зберігають, як священний талісман. Писанками споконвіку вітають із Великоднем і дарують друзям, родичам, знайомим із побажаннями добробуту, удачі, радості. Вони символізують вияв загальної любові до ближніх.
Демонструючи рукотворні диво-писанки-дряпанки, Любов Бородавко відкриває їх таїнство. Раніше для кожного обдарованого підбирали спеціальний візерунок. Дітям - зі світлими квітами, дівчатам і хлопцям - веселі, із зображенням сонця, господарям хати - «сорокаклинку», розписану трикутниками, а літнім людям - чорного кольору з поясами - «небесним мостом». Такі ж приносили на могили близьких.
Для господинь, які забажають до Великодня створити писанку власними руками, професійна майстриня дає поради. Обов’язково виберіть свіже, без тріщин і плям яйце, бажано білого кольору. Олівцем наведіть малюнок: краще традиційний і не дуже складний. Для дебюту простіше взяти двоколірний розпис. На розмітці пропишіть візерунок воском, який попередньо маєте залити в скручений із фольги кульок (віск добувають із розплавленої церковної свічки). 2-3 секунди протравіть яйце в стакані з оцтом, щоб добре лягала фарба. Далі майбутню писанку занурте в розчин анілінової фарби (половина чайної ложки порошку на 300 грамів окропу). «Купання» зазвичай триває п’ять хвилин. Потім обережно вийміть, дайте обсохнути і знову поверніться до розпису воском. Цього разу замалюйте ті місця, які повинні мати інший колір. Знову скупайте писанку в іншій фарбі. Таким чином можна розписати яйце багатьма орнаментами, вистачило б терпіння. А наостанок варто позбавити його білка та жовтка. Для цього «полюси» заливають воском, видовбують у ньому невеличкі отвори, видувають ротом, аж поки витече рідина, і знову замащують воском. Насамкінець у пічці недовго обсушують, щоб розтопився віск.
Ольга Бородавко не тільки продовжила сімейну традицію, а й пішла далі. Їй хотілося чогось більшого, ніж розписувати воском. На кожне яйце витрачає 2-2,5 години (на гусяче – до п’яти з половиною). Шкрябає скальпелем, шилом, садовим ножем, циганською голкою. Візерунок треба лакувати, аби не стерлася фарба. До речі, про візерунки. Їх майстриня запозичує з тюлю, серветок, скатертин, хустинок, там, де звичайна людина їх просто не помічає.
Кожен витвір має свою історію. «Цій писанці вже 10 років, - розповідає Любов Іванівна. – Ось зображення Божої Матері – надзвичайно відповідальна робота. На голубому фоні - лебідь і лебідка, чимало гуцульських мотивів». Вироби Любові Бородавко побували на виставках у районному й обласному центрах, завоювали симпатії мешканців Рівненщини. Господиня бережливо зберігає їх у твердих картонних коробках, кожен загорнутий окремо. Продавати не хоче, хіба що дарує. Або обмінюється з народними умільцями. Скажімо, Тетяна Галах подарувала їй свої плетені корзиночки з соломи, а вона їй – писанки.
Вдалися в маму й три доньки, яких виростили, вивчили й виховали з чоловіком. Найстарша Світлана живе в обласному центрі з родиною, закінчила Рівненський державний гуманітарний університет. Учитель і психолог продовжує здобувати ще й професійну комп’ютерну грамотність. Ірина – у Києві. Також заміжня, працює в одному з медичних закладів старшою акушеркою. Найменшу, Тетяну Наливайко, методиста районного Будинку культури, добре знають у районі.
Молодша медична сестра сільського закладу охорони здоров’я Любов Бородавко має в арсеналі нагород не тільки грамоти й дипломи за творіння рук своїх і збереження народних традицій, а й іменний годинник від одного з Президентів України - Леоніда Кучми, який вручив їй особисто. А ФАП, в якому трудиться, прикрашає власними виробами, що нагадують їй про Буковину.
Марія КУЗЬМИЧ.