Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Є така традиція в Україні – нагороджувати 100-літніх ювілярів спеціальними грамотами Президента України Віктора Януковича.
Минулого вівторка особисте привітання глави держави зачитав начальник управління праці та соціального захисту населення РДА Валерій Сапожко мешканці села Калинівка Олені БУРКО. Також вручив іменинниці квіти та подарунки. До поздоровлень приєдналась і степанський селищний голова Марія Гоч.
Всі разом уклонилися життєвій мудрості та багатому досвіду Олени Іванівни, незламності перед воєнними лихоліттями та труднощами післявоєнної відбудови. Сердечно подякували за багаторічну самовіддану працю ювілярці, яка, переживши багато бурхливих подій, стала свідком народження незалежної української держави. Побажали міцного здоров’я, щастя, радості, благополуччя.
Колись жила погано, каже довгожителька, а тепер добре. У неї чудові син Микола і дві доньки-близнючки Валентина і Любов, якими пишається. Діти доглядають, їсти готують і годують стареньку, перуть, переодягають, через день заплітають. Одно слово, глядять, як малу дитину. Бабуся Олена, як її називають рідня та сусіди, має семеро онуків, чотирнадцять правнуків і навіть одного праправнучка. Та шлях до 100-річного ювілею був важким і довгим.
Доля почала випробовувати ще з дитячих років. Щойно виповнилось 7, як стала працювати на одного єврея. У того був брат, який шукав няньку для своїх дітей. От і пообіцяв йому прислати Оленку. А їхати до нього треба було поїздом. Переживала дівчинка, щоб не пропустити необхідну зупинку, але зморилася й заснула. А потім вийшла на якійсь станції, не доїхавши. Довго плакала, примовляючи: «Мама вислала мене на біду». Та зустріла добрих людей, які пояснили їй, де вона. Переночувала під якимось накриттям, а удосвіта пішла шпалами. Коли їхав поїзд, сходила, а потім продовжувала шлях. Коли нарешті дісталась до місця, хазяїн, який спочатку думав, що брат Лейба обманув його, дуже зрадів, обнімав і цілував її.
Поки не було колгоспів, робила на хазяїв - заможних селян, жала жито. Була в наймах і в попа, який годував її однією сироваткою. Ненька прийшла до нього зі словами: «Заплатіть моїй донечці, вона тиждень на Вас мозолилась». На що відповів: «Якби в мене була кузня, то я б накував грошей і розплатився, а так – вибачте». Дуже набідувалась.
У колгоспі, який був організований у 1948 році, працювала до 60 літ, пішла на пенсію, а тоді ще довго після неї трудилась. У 95 стала погано бачити, та й зі слухом не все гаразд.
Трудолюбиві й діти в Олени Іванівни. Микола упродовж 35 років шоферував у Степанській державній дільниці ветеринарної медицини, нині на пенсії. Любов випікала хліб у пекарні, а Валентина була техпрацівницею у школі. Пригадав Микола своє дитинство. Як найстарший із дітей, доглядав менших на 6 років близнючок. Хлопець хотів погратися на вулиці. Почне колихати сестер, закриють очі, але тільки підходив до дверей, щоб вийти з хати, одразу просиналися. Аби їх розрізняти, Олена Іванівна перев’язувала одну червоною крайкою, а другу - зеленою.
Усі молоді роки для Олени Бурко були боротьбою за життя. Перемогти лихоліття війни та буденні труднощі допомагала віра в Бога та пісня. Просили діти заспівати гостям «Ой, там, на товчку, на базарі», але відмовилась. Пісню любила змолоду. Голос мала гарний, а зараз уже не те – роки своє беруть, кажуть рідні. А пісня дійсно об’єднує, адже чималій родині удається не лише гарно співати разом, а й у злагоді жити поруч. Олена Іванівна у свої 100 років нікого не обтяжує. «Вона в нас дуже добра й працьовита», - перебиваючи один одного розповідають. На їх переконання, як і самої ювілярки, секрет довголіття – у праці, пісні та добрій посмішці.
Помітила також, як онуки горнуться до бабусі Олени і з якою повагою про неї говорить зять. У долі кожного вона зіграла важливу роль. І вони завжди пам’ятатимуть той дороговказ, який їм дала. Олена Іванівна раніше постійно розповідала про своє життя, кажуть. Це завжди було цікаво, адже прожила ціле століття. За такий великий проміжок часу відбулося багато змін у світі, державі, культурі. Людям завжди цікавіше чути історію з вуст людини, яка пережила її сама. Тому з інтересом її слухали.
- Мама дуже хотіла, щоб ми виросли, насамперед, людьми, – каже син Микола. – Вона була все життя в роботі. Ніколи не знала, що таке пральна машина. Взагалі, вважаю маму героїнею, адже тільки вона одна з Коленії (Калинівки) могла віддати весь хліб солдатам у війну. Напевно ця риса допомогла Олені Бурко вижити і врятувати своїх дітей від голоду.
Насамкінець зауважу, що Степанщина багата на довгожителів, найстаршому з яких виповнилось 103 роки, ще двом нещодавно - 98 і 95 (дай їм, Боже, також відсвяткувати 100-літні ювілеї). Всі вони стверджують, що насправді ніяких секретів довголіття не мають, просто ніколи не задумуються над тим, що завтра їх може вже не бути. «На світ потрібно дивитись із позитивом і вдячністю Богові за прожитий день», – розповідають. Головне все робити з душею. Адже справа, від якої не отримуєте задоволення, укорочує людині віку. У когось, скажімо, покликання бути матір’ю та домогосподаркою. А ще, кажуть, так довго прожити їм допомагає молитва, пісня, почуття гумору і піст, не мати шкідливих звичок, а за кожен прожитий день завжди дякувати Богові.
Марія КУЗЬМИЧ.