Опубліковано СН
І досі тяжко згадувати часи Другої світової війни, коли на території Сарненщини, як і, зрештою, по всій країні, фашистська Німеччина масово знищувала євреїв і циган, що стало одним із найстрашніших уроків історії, позначивши в наших календарях чорною дату 27 серпня…
Щороку в цей день у бік кладовища, розташованого в лісовому масиві за спорткомплексом «Мрія», поспішають члени єврейської общини, їх рідні, близькі, знайомі, мешканці району, аби покласти квіти й згадати про невинні душі, які загинули в страшних муках від рук фашистських катів, поплатившись життям за свою національність.
Уже з опів на десяту ранку до приміщення міської ради сходилися члени єврейської общини та всі бажаючі відвідати поховання, щоб вшанувати пам’ять загиблих. Присутні, серед них були ті, хто втратив тоді своїх рідних, а також очевидці страшної біди, які донині не можуть забути пережите, згадували ті лихі дні, години, хвилини…
Ще перед поїздкою до міський голова Сергій Євтушок провів зустріч із членами єврейської общини. У бесіді гості висловили свої прохання та розповіли про проблеми, а Сергій Миколайович пообіцяв по можливості посприяти в їх вирішенні. А ще поділився планами на майбутнє щодо поліпшення життя міста та його мешканців. Після чого вирушили безпосередньо до місць, де в 1942 році відбулася трагедія, що й нині при згадці бентежить душу, змушує здригнутися тіло, наповнюючи очі слізьми… Голокост… У перекладі з давньогрецької означає «всеспалення», «знищення вогнем», «жертвоприношення». Найчастіше єврейські громади знищували повністю, не залишаючи рідних, близьких, друзів, які могли б розповісти про їх смерть. У ті роки війська фашистської Німеччини вбили надто велику кількість людей тільки за приналежність до єврейської нації.
Розпочинаючи мітинг, міський голова Сергій Євтушок наголосив, що пам'ять священна, і не маємо права забувати свою історію, хоч якою жахливою вона є. Відвідавши поховання, водночас пройшли тим шляхом, яким рухалися в 1942-ому приречені на смерть люди, таким чином вшанували їх пам’ять. Сергій Миколайович зазначив, що, віддаючи шану цим подіям, розповідаємо підростаючому поколінню про трагічні історичні факти з життя міста, аби вони в майбутньому не зазнали страшних помилок минулого.
Заступник голови районної ради Валентин Цупріян із хвилюванням пригадав про дні, коли тисячі людей ішли на смерть, не в змозі нічого вдіяти. Від імені голови районної ради Миколи Драганчука та депутатського корпусу висловив подяку сарненським активістам, єврейській громаді за те, що зберігають пам’ять. Адже відвідуючи ці могили, добре розуміємо, що такого більше не повинно повторитися. Тож допоки берегтимемо пам’ять про Голокост, не допустимо фашизму.
Заступник голови райдержадміністрації Інна Наумович також закликала, хоч і на страшному прикладі Голокосту на Сарненщині, вчити наших дітей співчувати, співпереживати, бути милосердними, щоб ніколи не повторилося подібне. Тож районна влада всіляко сприятиме гідному вихованню підростаючої юні, а для цього запланували провести низку виховних годин у школах району, пов’язаних зі згаданими подіями, а ще зробить усе від неї залежне, аби зберегти ці пам’ятники.
Затим завідуюча Сарненським історико-етнографічним музеєм Раїса Тишкевич повідала присутнім історію подій, починаючи з 6 липня 1941 року. Зачитала витяги з постанови Рівненського гебітскомісаріату, де було зобов’язання єврейському народові носити на одязі знак у формі жовтого кола; про створення єврейської служби порятунку в кількості двадцяти осіб, які повинні були носити кепки з жовтою стрічкою, допомагали єврейській раді впроваджувати рішення німецької влади; про взяття на облік всієї єврейської власності… Повідала, де саме було створене гетто, куди зганяли з усієї Рівненщини осіб єврейської національності й циган. Згодом детально розповіла свідчення очевидців: «…починаючи з 25 по 28 серпня 1942 року, в немилосердну спеку, у димовій завісі з пилу полонених масово переганяли. Колона бранців розтяглася на все місто. У той час, як її початок був біля нинішньої центральної аптеки, то кінець виднівся ще на вулиці Просвіти. Їх мучила спрага, вони дуже хотіли пити. Але щойно місцеві мешканці кидали фляжку з водою, їх відразу розстрілювали. Карали за будь-яку допомогу бранцям…». Відомо також, що євреї копали три ями, в яких же згодом загинули. Спочатку розстрілювали тих, хто стояв на краю яру, й вони падали вниз, а їх накривали інші страчені. Після того, як рів заповнювався двома-трьома шарами трупів, тіла присипали землею. Оскільки в них падали ще живі люди, то довгий час там ворушилася земля, а з її щілин сочилася коричнева рідина…
Отож Раїса Костянтинівна закликала на прикладі цих трагічних подій навчити нащадків істині, де не може бути приниження однієї нації іншою, а ми повинні в нашій єдиній державі жити мирно й спільно будувати суспільство. Адже не головне, якої ми нації, якого роду чи племені, найголовніше - ми люди, творіння Господа. Крім цього, зазначила, що на Сарненщині мешкають багато праведників миру, які під загрозою втратити власне життя допомагали євреям.
Про події тих днів немало розповіли їх очевидці - Олена Литвинова, Галина Старшинова й Ольга Клименко. Нестерпно було слухати їх сповіді: впродовж декількох днів повітря над містом було насичене смогом від спалених людських тіл, звідусіль чулися крики, стогони й плач маленьких діток, дороги встелилися людськими тілами, часто вони в них упізнавали сусідів, знайомих і друзів… Були ще й живі, та до них не те що торкатися, а підходити не дозволялося!
До виступаючих приєдналася керівник клубу спілкування Сарненської ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів Валентина Александрович, яка проводить досить велику роботу, долучаючи вихованців, які цього разу теж були присутні на мітингу, до історії рідного краю. Поділилася своїми згадками, які чула від предків. Зачитала главу з книги Анатолія Терещенка (що саме готується до друку), присвячену саме цій страшній трагедії. Помічник народного депутата Миколи Кучерука Микола Костецький акцентував, що тільки громадянське суспільство та майбутнє в європейському вимірі не допустить подібної трагедії і влади тиранії.
У свою чергу від членів єврейської громади виступила Іда Качка. Згадала, коли вперше в цей день прийшли на поховання, серед них були тільки рідні й близькі загиблих. А цьогоріч, дивлячись на присутніх, розуміє: пам’ять повертається, і її цінують. Висловила вдячність владним структурам району, а також Валентині Александрович і Раїсі Тишкевич за їх ентузіазм, збереження історії та пошукову роботу. Окремо розповіла про родину Костюкевичів із Карасина, в якій переховувався молодий хлопчина-єврей, якому вдалося врятуватися зі смертельної ями. На жаль, через це майже всю сім’ю Костюкевичів спалили, вижити вдалося тільки двом синам. Іда Михайлівна наголосила, що про українців, які переховували євреїв, рятуючи їх життя, треба розповідати, потрібно шанувати, бо вони герої.
Потім усі вшанували убієнних хвилиною мовчання й приклонилися перед надмогильною плитою, покладали квіти.
Живучи в XXI столітті, маємо засвоїти належний урок із трагедій минулого, аби нам у майбутньому не загрожувала ніяка біда. Сарненський Голокост - це зло, яке не можна просто залишити в минулому й забути.
Вікторія КОЛЯДИЧ.