Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Автор фото Василь Сосюк.
Уже багато десятиліть восени, коли землю вкриває багряне листя, зібрано врожай, а комори й стодоли заповнені збіжжям, в Україні вшановують працівників сільського господарства.
Ці люди мають золоті руки, люблять землю, вирощують хліб, дбають про те, щоб у кожного на столі були натуральні продукти вітчизняного виробництва, а не російський чи білоруський імпорт. Таким трудівникам потрібно дякувати за працю, цінувати їх. Тільки подумайте, за рік доярка надоює 80-90 тонн молока. А яку важливу роботу виконують свинарки, телятниці, комбайнери, трактористи… Їх натруджені руки ніколи не мають спочинку. Напередодні свята хочу розповісти про пенсіонерів Любов і Олексія ПУПКІВ зі Зносич, які багато років працювали в СГПП «Маяк».
У колгоспі Любов Пупко пам’ятають як передову доярку. В неї завжди були великі надої молока, а в корівнику, де стояли її чорно-рябі, - зразковий порядок. Свій трудодень жінка розпочинала о четвертій ранку, а закінчувала майже о десятій вечора. І досі зберігає грамоти від керівництва району й області за сумлінну й плідну працю в галузі тваринництва, є подяка управління агропромислового розвитку України за особистий вклад у розбудову сільського господарства.
- Я любила доїти корів, - розповідає Любов Михайлівна. - Заходила щоранку в корівник і віталася з кожною: «Привіт, Криворіжко, Білоножко, Ромашко». Потім чистила годівниці, поїлки, засипала свіжі корми, а вже тоді починала доїти. Це нелегка робота, адже потрібно було постійно носити повні бідони й відра з молоком. Для тендітних жіночих плечей це тяжко, хоч і втомлювалася дуже, працювати подобалося.
Прикипіла до ферми душею з першого дня. Для Любові Михайлівни бути дояркою значило більше, ніж просто робота, це її доля. 25 років присвятила цій нелегкій справі. А чоловік Олексій Миколайович був трактористом у колгоспі, трудився в полі, на фермі, всюди, куди направляло керівництво. Спільно з дружиною багаторічною сумлінною працею примножував добру славу відомого в районі й області господарства. Сьогодні обоє розповідають про роботу в СГПП «Маяк» з гордістю, бо це були їх найкращі роки життя.
Непомітно в щоденній робочій метушні переплелись їх молодість і зрілість, виросли діточки, вже й семеро внуків мають. Сьогодні будні пенсіонерів минають у щоденних клопотах по господарству. Цієї осені зібрали хороший урожай картоплі та буряка, трохи гірше, ніж торік, вродила морква. Але не хвилюються з цього приводу. Якщо не вистачить овочів, сини допоможуть. Дужих виростили хлопців, обоє добрі господарі, побудували мало-помалу собі просторі будинки, мають гарні сім’ї. Старший Сергій пішов стежкою батька, працює в колгоспі трактористом, а Микола трудився у виправній колонії, нині на заслуженому відпочинку. Донька Тетяна живе з батьками. Це перша помічниця Любові Михайлівни, миловида, хватка до роботи, з почуттям гумору. Коли зайшли до їх оселі, в очі одразу потрапили вишивані старовинними орнаментами подушки. «Це моя свекруха, бабця Тетянка вишила стільки, - наголосила одразу Любов Михайлівна. – Ні, не свекруха, а мама».
Інакше й бути не може, адже прожили, як матір із донькою, і слова поганого не сказали одна одній, в їх сім’ї панували розуміння й любов. І хоча вже давно немає мами, в оселі нічого не змінилося, Любов і Олексій Пупки живуть щасливо, на радість дітям і онукам.