Опубліковано СН
Семирічний Славко хворіє змалку. Він живе у своєму, лише йому знайомому світі, боязко виглядає зі свого «укриття», ховаючись під столом чи за портьєрами, або натхненно ліпить з пластиліну чудові фігурки тваринок, квітів і всього–всього, що бачить навколо. Великі оченята кольору пізнього літнього меду дивляться на цей світ насторожено й сумно.
Що чекає нашого «пластилінового» хлопчика в цьому непростому житті? Можливо, в майбутньому він стане талановитим художником чи скульптором, а може, так і залишиться наодинці зі своїми фігурками з пластиліну..
На щастя, у Славка є люблячі мама й тато, які відразу зрозуміли, що з їх синочком щось не так. Дитина погано розмовляла, непокоїла й дивна поведінка сина. Районний педіатр заспокоїв: «Не хвилюйтеся. Він капризує. З часом переросте». Утім, мама, стривожена тим, що хлопчик погано розмовляв, звернулася до логопеда. Той порадив консультацію ще декількох спеціалістів. Так батьки зрозуміли, що їх малюк особливий, вперше почувши діагноз затримка психічного розвитку – ЗПР.
Відтоді цій дружній сім’ї довелося пройти через усі можливі пекельні кола: від цілковитого неприйняття того, що їх дитина «не така, як усі» до усвідомлення та сприйняття проблеми. Та найгостріше постало це питання, коли прийшов час іти в школу. Довелося забрати сина з першого класу, займатися індивідуальною формою навчання, їздити на консультацію до логопеда в райцентр, та особливих зрушень у розвитку хлопчика так і не відбулося. Почувши про Чудельську спеціальну школу, де навчаються саме такі особливі дітки, батьки звернулися до нас за допомогою, і вони її отримали.
На жаль, статистика невмолимо свідчить, що кількість дітей із затримкою психічного розвитку неухильно зростає. Якщо раніше таких малят було троє-четверо на групу в дитсадку, то нині ця тенденція стає стійкою. У дитячому колективі фіксується синдром дефіциту уваги, гіперактивність. Крім того, усе частіше зустрічається розлад аутичного типу поведінки.
Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це порушення нормального темпу психічного розвитку, в результаті чого дитина, яка досягла шкільного віку, продовжує залишатися в колі дошкільних, ігрових інтересів. При цьому вона не може включатися в шкільну діяльність, сприймати завдання і виконувати їх. Для неї передбачається особистісно орієнтована система навчання – корекційна педагогіка.
Словниковий запас школярів із ЗПР є бідним: вони недостатньо розуміють і вживають близькі за значенням слова. Обмеженість словника в значній мірі визначається низькою пізнавальною активністю. Діти цієї категорії мають стійкі труднощі при засвоєнні програмового матеріалу внаслідок недостатньої сформованості мовленнєвої діяльності й психологічних передумов при оволодінні основними знаннями.
Звісно, що допомогу таким хлопчикам і дівчаткам можуть надати лише кваліфіковані фахівці. На жаль, батьки, які помічають певні розлади в поведінці своїх чад, сподіваються, що в колективі, під керівництвом досвідчених педагогів, вдасться усунути всі недоліки. Наприклад, дитина погано розмовляє, у неї мінливий настрій, їй важко дається навчання. Мама такого малюка сподівається, що «вчителі допоможуть». Але саме на ранньому шкільному етапі відбувається непорозуміння з педагогами. Існує таке поняття, як педагогічна занедбаність, під яке маскують чимало нерозв’язаних проблем. Адже психічні розлади бувають різноманітні. Затримка розвитку – лише один із них. Зрозуміло, якщо вчитель не є корекційним педагогом, або дефектологом, він навряд чи надасть кваліфіковану допомогу.
Корекційно-розвивальна робота, яку проводять учителі Чудельської спеціальної школи-інтернату, спрямована на: розвиток зорового чи слухового сприймання, навичок саморозвитку та саморегуляції учнів шляхом взаємодії з навколишнім середовищем на основі знань, умінь і навичок мовленнєвої, зокрема, комунікативної діяльності та творчості; мовлення, корекцію пізнавальної діяльності, фізичний розвиток, формування навичок просторового, соціально-побутового орієнтування; компенсаційних способів діяльності як важливої передумови підготовки дітей з особливими потребами до навчання в основній школі.
Навчання дітей з особливими потребами в нашому закладі здійснюється за планами, програмами, підручниками, рекомендованими Міністерством освіти й науки України для відповідних типів загальноосвітніх закладів, і після закінчення дев’яти класів випускник отримує типове свідоцтво про неповну середню освіту. Проте, якщо за якийсь певний період інтенсивної педагогічної корекції в розвиткові дитини відбулися позитивні зміни, ми направляємо її на навчання в загальномасову школу.
Педагоги Чудельської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат № 1 І-ІІ ступенів, спираючись на свій багаторічний досвід, створили своєрідну пам’ятку для роботи з дітьми із затримкою психічного розвитку.
Отже, вчителю необхідно: сприяти тому, щоб кожна дитина відчувала себе прийнятою; намагатися наблизити навчальні плани до її потреб і можливостей; навчитися толерантно ставитися до неї, але в жодному разі не акцентувати увагу на її «особливостях». Напевно, це і є найголовнішим завданням – не відокремлювати дітей із особливими потребами й не протиставляти їх здоровим, не дати розвинутися в них комплексам меншовартості.
Суспільство ставиться до особливих дітей не стільки насторожено, як байдуже. «Не такий, як усі – то й хай сидить десь там на останній парті, лише б не псував показники й не вчився в інтернаті», - думають більшість державних чиновників, сліпо виконуючи державну директиву. Нашою ж спільною бідою є те, що теорії та декларації часто так і не співпадають з реальним життям. А від цього залежить доля багатьох дітей, яким випало прийти у цей світ не схожими на когось. Вони не потребують жалю, а розуміння, кваліфікаційної допомоги та підтримки. Вони відгукуються на добро і тонко відчувають фальш. Про таких людей зазвичай кажуть: у них високий больовий синдром. Тож вділимо і ми часточку свого тепла цим дітям.
Надія МЕЛЬНИК,
директор КЗ «Чудельська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 1 І-ІІ ступенів» Рівненської обласної ради, учитель корекції розвитку, практичний психолог вищої категорії.