Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Леоніда ПОЛІЩУКА застали за улюбленим заняттям у батьківському домі в Степані, де мешкає вже чотири роки. Найбільша його кімната, де, здавалося б, можна прийняти чимало гостей, більше нагадує майстерню художника.
На столі, дивані, кріслі, стільцях і підлозі - повсюди картини, фарби, книги, портрети, малюнки, писані маслом, гуашшю та аквареллю. Не лише на папері, а й березовій, дубовій корі.
Коренепластика - особливий вид мистецтва, що відрізняється від традиційних. Тут важливо розуміти суть, форми, роз’яснює Леонід Григорович. Коріння багато років ховалося під землею, а одного разу потрапило в руки художника. І лише після осмислення та сприйняття майстром стала зрозумілою його суть.
Він усе життя мріяв про професію художника-конструктора, дизайнера, яку хотів здобути в Київському художньо-промисловому технікумі. Але батько Григорій Тимофійович переконував, що малювати він завжди встигне. А мама наполягала на тому, що син має отримати вищу освіту. Тож, не діставши підтримки рідних, пішов навчатися на загальнотехнічний факультет у Рівненський педагогічний інститут, який закінчив за спеціальністю вчитель трудового навчання. 20 років трудився в одному з навчальних закладів міста Шепетівка, ще два – у місцевому Будинку школяра. До речі, якщо завітаєте до Степанського будинку дітей і молоді, у просторому коридорі на стіні побачите виставку робіт майстра. Вдома ж витворів рук хоч відбавляй, але, зізнається, щоб, скажімо, організувати виставку, потрібні кошти. Адже кожен виріб чи малюнок потребують відповідного обрамлення.
Справжнім художником Леонід Поліщук вважає свого батька, роботи якого, виконані в 1957-1958 роках, зберігає як сімейну реліквію. Зобразив на деревній корі й портрет неньки.
У будь-якого виробу, виготовленого в стилі коренепластики, два автори – природа та людина. Перша створює початковий матеріал (найчастіше це коренева частина дерева з незвичайними, зігнутими формами та химерними наростами), а друга формує з нього конкретний виріб, сюжет, і навіть цілу композицію.
В особливому світі рукотворної казки, омріяному ще з дитинства, у власній оселі Леонід Поліщук створює доладні персонажі, оригінальні годинники, різноманітні тварини й птахи, підсвічники, дивні вази, чудернацькі світильники з коренів, гілок, наростів дерев. Ця «лісова скульптура» називається коренепластикою. Авторську виставку організував у той час, коли вчителював у Шепетівці. Чесно зізнався, що більше робіт просто дарував, ніж продавав. А сарненці бачили їх у день святкування Незалежності України. Нещодавно, до 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, тематичну експозицію Леоніда Поліщука презентували в місцевому Будинку культури.
У своїй справі використовує природні матеріали. В обрисах кореневищ дерев чи інших формах, творених натурою, можна впізнати образи людей, тварин, фантастичних істот. Треба просто розуміти, побачити цю красу. Але це лише підказує художнє рішення, дає поштовх задуму. А далі – справа майстра, іноді доводиться «втручатися» в природні форми, видозмінювати їх, а часто достатньо невеличкого штриха, декілька крапель фарби, аби замисел втілити в життя. З цього приводу є гарний вислів: «Художник не створює красу, а лише забирає те, що заважає її побачити». І тоді корінчики та прутики перетворюються на людей і звіряток…
Захопився мистецтвом і учень Степанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Віталій Теплюк, який відвідував позакласні заняття Леоніда Григоровича. З юнака буде толк, переконаний. Люди, особливо молоді, повинні знати, каже, що з матеріалу, котрого навколо є багато, можна зробити речі, що радуватимуть душу красою, гармонією і теплою енергетикою.
Леонід Поліщук наперед ніколи не знає, чи потрапить на очі якийсь цікавий матеріал. Всі його роботи народжуються в душі. Спочатку виношує їх у думках. Правда, буває, як грім з ясного неба, з’явиться ідея – й одразу ж бажання відтворити її в матеріалі. Заготовки знаходить і серед оберемку дров, які внесе в оселю, щоб протопити її. Запах дерева ні з чим не можна порівняти! Леонід Григорович може розповідати й показувати свої творіння годинами:
- Ось це йшов по дорозі та знайшов (витягнув із полички прикиданого корінця з довгими відростками). Дивіться, а це ж практично гончий собака готовий. Бачите: дві ноги, хвіст, голова. А трохи повернути - і верблюд. Це – людина, а так – змія. Затрат мінімум. Тобто практично з усього можна щось гарне робити. Навіть із ржавого заліза, проволоки, банок — варто тільки трохи клепкою попрацювати. Та й спеціально дерево не треба рубати. В лісі корчі сухі, гілляка якась завжди є.
Скільки робіт у майстра, не знає, ніколи не рахував. Кожен твір робить так, ніби останній, керуючись принципом не кількості, а якості. Щоправда, хотілося б іти в більші, серйозніші масштаби…
Шляхів самовдосконалення є безліч, розмірковує. Мабуть, якась частина з них нам давно відома. З більшою, ймовірно, не стикались. Є, для прикладу, такі варіанти, які нам просто не до душі. А хтось проявляє свою унікальність і створює власний спосіб саморозвитку, що діє ефективно. Леонід Поліщук застосовує метод, який часто використовують у практичній психології та психотерапії, - старий і перевірений спосіб особистісного зростання – навіювання (сугестія) та самонавіювання (аутосугестія).
Спостерігаючи, як стрімко змінюється все навкруги, де таємне стає явним, зникають межі в понятті «відстань» і повністю відкритий доступ до будь-якої інформації, не важко помітити, що живемо в інформаційному світі. Фізики вже довели, що думка – це енергія, яка володіє здатністю матеріалізації. А слово – величезна енергетична сила, за допомогою якої можна нищити, а можна й творити. Все залежить від того, як її використовуємо.
Леонід Григорович застосовує самонавіювання усвідомлено. Хоче проявляти свою творчість на благо дітей, людей і сім’ї. А ще – знайти другу половину, яка розумітиме й підтримуватиме його захоплення. А головне – віритиме в нього. Разом із ним полюбить коренепластику, стане і першим консультантом, і критиком. Упевнений, що, окрім основного призначення жінки – народжувати дітей, є ще одне: прикрашати своєю присутністю чоловічу територію. Сподівається прожити з нею до кінця своїх днів.
Що ж, можливо, скоро побачимо, що життя Леоніда Поліщука змінилося. Успіху всім нам у самопізнанні.
Марія КУЗЬМИЧ.