Опубліковано СН
Петро БРУЯКА, хоча й мешкає в Клесові, народився в селі Чемерне. Вже після армії батьки хлопця переїхали в селище, юнак одразу ж влаштувався на роботу. Працював трактористом–машиністом на Клесівському торфобрикетному заводі.
У травні 1987-ого, через рік після аварії на Чорнобильській АЕС, за викликом військкомату, поїхав на ліквідацію наслідків трагедії. Пробув там 6,5 місяця. Трудився в ремонтно–автомобільному батальйоні, який налічував 250 чоловік. Петро Федорович тут куховарив. Жили в 30–кілометровій зоні, але щодня возили продукти й страви в Чорнобиль, який запам’ятався молодому чоловікові тим, що всі села стояли зарослі бур’яном, а в лісі було дуже багато грибів, як у казці. З Клесова у їхній батальйон приїжджали земляки Сергій Фесянов і Сергій Волосевич. Удома ж на тата чекали дві донечки - Тетяна й Оксана та дружина Галина.
Після закриття селищного торфобрикетного заводу Петро Бруяка влаштувався машиністом–екскаваторником на Соснівський щебеневий, який також потім розформували, згодом - у ТОВ «ККНК «Технобуд», з якого й пішов на пенсію. Пробувши дома 4 роки, повернувся знову на підприємство.
Прикро, але жодних пільг у Петра Федоровича немає. Як пояснили, через гірку помилку керівництва батальйону, які не відмічали кожний заїзд у 10-кілометрову зону. Про Чорнобиль йому нагадує лише запис у військовому квитку та звичайне посвідчення третьої категорії. Немає й фотографій, адже їхали туди не на фотосесію. Та чорний слід від того страшного лиха залишився в його долі на все життя.
Зараз люблячий дідусь Петро - працюючий пенсіонер. Він дуже полюбляє рибалити у вільну хвилинку та збирати гриби у своєму, не чорнобильському, лісі. А ще обожнює бавитись із онуками.
Оксана ЗАХАРЧУК