Опубліковано СН
Автор фото Юрій Фішман.
Йдучи тихою лісовою стежкою, що простяглася між соснами на околиці райцентру, неподалік спорткомплексу «Мрія», неможливо уявити, що 72 роки тому багатотисячна колона громадян єврейської та циганської національностей ішли нею на вірну смерть. Їхнім катам було все одно, що серед арештантів є маленькі діти, жінки, літні й хворі громадяни, бо вони їх людьми не вважали…
Їх душі відлетіли в трагічні часи, а серед них багато діточок! Вони не побачили більше земної краси, не пізнали кохання, не пройшлися вже цим лісом, полем… Голокост знищив їх життя й сподівання…
Традиційно щороку 27 серпня на Сарненщині вшановуємо пам’ять про невинно убієнних, згадуємо, як масово знищували євреїв, а розруха та вибух антисемітизму змусили більшість нелегально втікати в інші країни, щоб вижити, а хто не зміг – ліквідовували. На невинних жертв людиноненависницька нацистська ідеологія оголосила полювання, і, на жаль, зі своїми завданнями щодо остаточного винищення єврейського народу окупаційна машина справилася успішно. Тоді знищили не тільки людей, а й унікальну місцеву єврейську культуру, стерли пам'ять про те, що вони століттями були невід'ємною частиною суспільства. Загалом тодішня історія єврейських родин сповнена зрадою або навпаки допомогою з боку сусідів і друзів.
Позаминулої середи зібралися мешканці райцентру біля поховань, де знайшли свій спочинок 15 тис. євреїв і 1,5 тисячі циган, звезених із Сарненського гетто та всього району, згадати про трагедію 1942-го й запалити свічку пам’яті за загиблими. Мітинг-реквієм відкрила берегиня історії краю Раїса Тишкевич. Вона нагадала детально про жахливі події того часу: довжелезну колону арештантів і межу, що розділяла їх між життям і смертю, – протитанковий рів, де й полягли убієнні. Пригадала й тих, кому вдалося втекти й вижити. Впродовж багатьох років вони відвідували цю місцину, але наразі не приїхали свідки тих днів. Серед присутніх були представники єврейської громади, районної влади, близькі, знайомі. Раїса Костянтинівна запросила до виступу керуючого апаратом РДА Василя Стельмаха, який згадав описи цього періоду, викладені в книзі про Сарни, що написав Іван Гурєєв. А учениці Сарненської ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів Аліна Щербук й Оксана Кригер провели екскурс в історію пам’ятної дати як у віршах, так і прозі.
Раїса Тишкевич запропонувала запалити свічки перед хвилиною мовчання на знак вшанування світлої пам’яті жертв Голокосту, які ввійшли в безсмертя. Присутні схилили голови, віддаючи шану багатотисячним жертвам: неоплаканим і невідспіваним, похованим без труни й молитви…
Потім викладач світової літератури, керівник клубу спілкування міської ЗОШ № 4 Валентина Александрович повела мову про тих, кому вдалося врятуватися від гибелі. Приміром, випадок, коли Аню Кисіль собою закрила ненька й таким чином дівчинка вижила й викарабкалася з-під трупів. А згодом, у 50 роках, прошкуючи містом, упізнала в перехожому поліцая, який здійснював звірства з нею та іншими невинними. І тоді ще зовсім юна Аня не злякалася, а вистежила кривдника й здала правоохоронцям. Також згадали щасливе спасіння Пиля, Корика, Йоська й хлопчини на ім’я Нафтали Турок, яких визволив і переховував Конон Костюкевич із сином Лукашом.
Під час згадок зачепили огидну сторінку післявоєнних років, коли нечестиві земляки (на жаль, і такі були) розкопували могили з метою наживи. Бо серед трьох захоронень у двох поховані люди, яких перед тим роздягали й відбирали всі речі, а в третій - ні. Отож, намагаючись віднайти золото й коштовності, нелюди глумились над могилами. Ці події в деталях описав Дементій Кушнір, який неподалік кладовища звів будівлю й декілька разів був свідком звірства. Якось його помітили зловмисники, тож ледве сам не став жертвою.
Юрій Музиченко також із невимовним болем поділився горем, що спіткало і його родину в період тих буремних і страшних років, як українець Терещук урятував його матір. Під музичний акомпанемент Сергія Киянка Володимир Бакшаєв виконав пісню-баладу «Жив дивак», що пройняла всіх своєю душевністю й неповторністю.
Представники єврейської общини сердечно подякували всім, хто разом із ними береже світлу й незабутню пам’ять про невинно убієнних братів і сестер. По-особливому вдячні вони педагогічному й учнівському колективам Сарненської ЗОШ № 4 на чолі з Тетяною Василенко за активну співпрацю й виховання в школярів бережного й поважного ставлення до історії краю.
Наостанок Раїса Тишкевич запропонувала присутнім покласти квіти пам’яті до підніжжя безмовної могили жертв нацистської навали. Також на знак пошани за загиблими принесли вінок від районної ради Організації ветеранів України його голова Рінат Валєєв, Григорій Щербак і Михайло Козлюк. Вклоняючись, клали букети й подумки благали:
Боже великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
Дай розпізнати правду,
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ,
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш!
Заступи нас і нашу державу
Від кривавих, лютих негод.
Всі ми — сущі, усопші, прийдешні –
Твій безсмертний народ!
Українці, пройшовши через страхіття голодомору, як ніхто прийняли, як свій біль єврейського народу. А нині по-особливому відчули, що то є, коли твою націю не визнають, принижують і прагнуть знищити… сусіди, коли не чують закликів про мир, а відповідають війною, а патріотів вважають бандитами. Отож найменше, що можемо зробити, - зберегти пам’ять про жертви єврейського народу й не допустити повторення подібного пекла в майбутньому.
Вікторія КОЛЯДИЧ.