Back to top

Війну бачить на власні очі

Російські військовослужбовці, яких затримали на українській території зі зброєю, розповіли, що через пропаганду російських медіа зовсім по-інакшому уявляли ситуацію в Україні.

Про це повідомили під час прес-конференції в управлінні СБУ в Києві, писала «Українська правда». «Ми здивовані тим, що реально побачили на власні очі. Якби не побував тут, то ще й досі, мабуть, вірив би тому, що показують у російських новинах», - сказав один із них, відповідаючи на запитання журналістів про те, чи зустріли росіяни в Україні нацистів.
Боєць другого батальйону територіальної оборони Олександр РАТИЧ, якому вдалося переглянути деякі з російських каналів, також може стверджувати, наскільки вміло схиляють людей на свій бік російські ЗМІ. Земляк записався добровольцем на схід ще 20 липня, і з того часу для нього триває ця війна. Хлопець народився в Сарнах, освіту здобував у Сарненському НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка, районному ліцеї «Лідер», Сарненському педагогічному коледжі та Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука. За фахом - учитель фізкультури, у НВК «Школа-колегіум» працював 7 років.
В армії Олександру не довелося служити, але коли рідна країна опинилася в небезпеці, пішов туди, де було найважче, навіть не роздумуючи. Мама плакала, батько готовий був іти замість сина. Але Саша твердо сказав, що захищати Україну - його конституційний обов’язок. Сьогодні Україна, без перебільшення, переживає найскладніший етап у своєму житті. Народ об’єднався в єдину родину, захищаючи суверенітет, територіальну цілісність і незалежність держави. І хоча вже й кожен школяр розуміє значення абревіатури АТО, переважна більшість людей переконана, що насправді в країні відбувається вітчизняна війна.
Не можна сказати, що там не страшно. Найстрашніше, каже Олександр Ратич, коли не бачиш ворога й не знаєш, звідки він з’явиться, а успіх кожної бойової операції залежить від професійної підготовки й моральної стійкості бійців. Саме там побачив, що таке справжня чоловіча дружба. Біда здружила всіх, а в зоні антитерористичної операції всі рівні: і прості солдати, й офіцери, бо мають одну мету - здолати ворога. Окрім того, переосмислив, що основне в людини - життя. Адже зруйнований будинок можна відбудувати, розбиту машину полагодити чи купити нову, лише життя не повернеш, коли втратиш.
Олександр носить біля серця складені вчетверо листи, написані дівчатами, які проживають у Норвегії, та учнями 7-А класу Костопільської ЗОШ № 5 І-ІІІ ступенів. Українським норвежкам дала номер телефону його знайома, яка приїжджала в Сарни. Вона також допомагала волонтерам. Юнки спочатку надіслали солдатові СМС, тепер передають листи.
«Тримайся там, і ніколи не падай духом. Молимося за всіх вас, і ви моліться також, - пишуть близнюки Ольга й Анастасія. - Прийде час, що зітре сльози з обличчя кожного з нас. Нехай ангел-охоронець обороняє тебе. Коли дивитимешся на сонце, згадай, що воно обов’язково з’явиться після ночі. Коли ж милуватимешся веселкою, пам’ятай, що їй передує дощ. А щоб мати народила дитину, потрібно відчути біль. Так само його треба пережити, аби відродити мир в Україні». А костопільські школярі просять повернутися додому живими.
Підтримують і найрідніші люди, батьки, а також знайомі та друзі. Завдячують усі бійці волонтерам, без них не витримали б, сподіваються з їхньою поміччю й зиму перебути. До речі, серед добровольців на Сарненщині з першого дня організувала волонтерську діяльність його мама, Ольга Ратич. Образливо, звісно, що немає такої підпори від держави.
Побувавши у відпустці, Олександр Володимирович завітав у рідну школу, зустрівся з колегами, учнями, які малюють йому плакати. Діти люблять свого вчителя, який тепер став для них справжнім героєм. Хоча сам Олександр заперечує це й каже, що він насамперед учитель, а герої - ті, хто там, у зоні антитерористичної операції. 18-літні хлопчаки, які пішли туди не за повісткою з військкомату, а добровольцями, за покликом серця, бажають кращого майбутнього своїй країні й переконані, що досягнуть мети. Шкодує воїн-педагог, що не пощастило потрапити на випускний вечір до тих, хто закінчив 11 клас, але деколи обставини сильніші за звичайні можливості людей.
Місцеві мешканці спочатку боялися громадян у військовій формі, адже сепаратисти забирали в них усе. Коли ж прийшла українська армія, розповів Олександр Ратич, почали працювати банки, у магазини завезли продукти, до наших бійців, які ділилися з людьми тим, що мали, потяглися люди. Вони вже давно зрозуміли, що щастя можна знайти лише в рідній Українській державі.
Час летить швидко. У другому батальйоні територіальної оборони дуже високий моральних дух, бо тут переважно добровольці, які знають, куди йдуть. Саме цим вони й відрізняються від регулярної армії, яка набирає солдатів під час мобілізації. Поряд із ними немає синів чиновників, вони й далі готові захищати Батьківщину й у них, попри все, бадьорий настрій. А що буде потім, після війни, якщо вона затягнеться надовго? Уявімо, що через рік Олександр Ратич повернеться додому й захоче знову працювати в школі, звідки пішов на фронт. Виявляється, якщо не будуть внесені певні зміни в законодавство, роботи в нього просто не буде.
Хоча відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок» і Кодексу законів про працю України (стаття 119) гарантується збереження робочого місця, посади й середнього заробітку за людиною, яку призвали на військову службу під час мобілізації. Виконання цих вимог належить до компетенції Міністерства соціальної політики. Воно ж підготувало лист, в якому роз’яснило цю норму закону. Найкраще, мабуть, процитувати його, щоб мобілізовані або їхні родичі могли скористатися ним у разі потреби: «З метою врегулювання трудових відносин та оплати праці при частковій мобілізації на військову службу до Збройних сил України з 1 квітня 2014 року набув чинності Закон України № 1169-VII від 27.03.2014 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації». Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України працівникам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період гарантується, але не більше одного року, збереження місця роботи, посади і середнього заробітку. При цьому середній заробіток працівнику нараховується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Завершуючи розповідь про ще одного сарненця, який за власним бажанням поїхав на схід, хочу сказати, що Олександр Ратич і його побратими захищають свою землю, воюють за Батьківщину. А як вона потім віддячить своїм героям - покаже час.
Марія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Cімдесятирічні близнючки Галина КОСТЕЦЬКА та Єлизавета Кузьмич з Любикович цьогорічної Трійці пройшлися селом, співаючи тільки народні пісні. Вони...
Крізь білі жалюзі районної лікарні пробивались сліпучі промені сонця. Усі підвели погляди до вікна, де хмарки наввипередки, ніби граючись, бігли одна...
Старенька самотня бабуся втомлено сидить на пошарпаній часом лавці. Позаду неї - великий, сплетений з лози, тин. Ще на початку життя Марії ГОМУЛКО...
Батько та троє братів Валентини Кались із Клесова воювали на фронтах Другої світової війни. І сама вона, тоді школярка, декілька місяців працювала в...
які стали рідними, та ще двоє своїх виростила Дарія Філончук із с. Тріскині Післязавтра цій жінці виповнюється 80 років. Доля була щедрою на...