Back to top

Ми живі завдяки їм

Фотоколаж Василя Сосюка.

Микола АРТЮШОК із Глушиці – палкий патріот своєї Батьківщини. Він поважає традиції, свята, звичаї України. Цікавиться її розвитком, перемогами та невдачами. Завжди вболіває за рідну країну та її щасливе майбутнє. Тому й вірив у перемогу народу під час Майдану.

Більше того, коли призвали в ряди Збройних сил України для участі в АТО, попри проблеми зі здоров’ям, прийняв сміливе рішення і, як свідомий громадянин, поповнив лави бійців, ставши захисником і творцем нової України. Мужній воїн гідно пройшов випробування на хоробрість і патріотизм. Приїхавши на декілька днів у відпустку, поділився про пережите в зоні АТО і з журналістами «районки».
День, коли отримав повістку з райвіськкомату, був особливим у житті Миколи Артюшка… Донечці Галині тоді саме виповнилося 18 років. За щедро накритим столом уся родина святкувала повноліття дівчини, обговорюючи різні цікаві теми, серед яких і найактуальнішу на той час – про неоголошену війну в Луганській і Донецькій областях. Сільський голова з секретарем завітали до його оселі, повідомивши, що потрібно йти боронити рідну землю, на що Микола Васильович відповів коротко: «Я чекав на вас».
Так, дійсно чекав, бо вважав, що повинен захищати Україну заради рідних і близьких. Вчинити, як справжній українець, як того завжди вчили батьки, - ось що зіграло роль у прийнятті такого рішення. Відтак, як і належить, пройшов медичну комісію, затим 25 днів відбував навчання у Львівській області в одному з таборів всесвітньо відомого антитерористичного центру. Однією родиною там стали хлопці з різних регіонів України: Рівного, Івано–Франківська, Львова… Потім 600 осіб, серед яких і Микола Артюшок, відправили в Запоріжжя, затим у Мелітополь, згодом - на Донеччину: Маріуполь, Волноваху, Піски… Де тільки не бував. Виконуючи бойові завдання, об’їздив більшу частину території, окупованої російськими бойовиками. Брав участь у боях, де його серйозно поранило. Бійця оперували в Дніпропетровську. Після реабілітації продовжив службу, повернувшись на місце дислокації.
Розповідаючи про пережите в зоні АТО, Микола Артюшок із болем говорив про реалії цієї неоголошеної війни, не приховуючи, звичайно, ворожого ставлення до бойовиків Російської Федерації. Через них гинуть українські солдати й мирні жителі, і це болем випікає душі всім небайдужим людям, а тим паче воїнам, які щодня це бачать. Мабуть, це і є основною причиною того, що більшість із них, якщо й приїздять додому, знову й знову повертаються в зону АТО, щоб обороняти рідну землю й людей, протягнути руку допомоги побратимам. Та не всі з призовників, на жаль, стають учасниками АТО: одні бояться, інші нехтують своїм громадянським обов’язком. Навіть той факт, що в Глушиці на період останньої мобілізації повістки видали 18 громадянам і лише 2 з них виявили бажання захищати кордони держави від зовнішньої агресії, свідчить про відсутність у них патріотизму. Микола Артюшок, почувши таку сумну статистику, не приховував обурення. «А хто тоді, якщо не ми, зупинить це зло?», - повторював. Та це лише півбіди, набагато неприємніше йому було чути нісенітниці від односельців, мовляв, пішов служити за гроші. Мабуть, таке говорять люди з сепаратистськими настроями, тому що справжні українці ніколи так не скажуть про захисників своєї держави, адже розуміють, що завдяки їм сьогодні над Сарненщиною мирне небо. Більше того, розумні й чуйні ще й підтримують по можливості нашу армію. «Важливу допомогу, правильніше сказати найбільшу, надають саме волонтери, - підкреслив у розмові Микола Васильович. - Люди допомагають усім необхідним, проявляючи солідарність і повагу до українських солдатів. Що свідчить про те, що більшість - милосердні й чуйні, вони за волю й щасливе майбутнє рідної землі».
А наші бійці – завжди за Україну, мир і народ. На цьому постійно наголошував Микола Артюшок, який разом зі своїми побратимами й дотепер бореться зі злом, що прийшло з Росії. У 72 механізованій бригаді, де нині служать, є солдати з різних куточків чого? Василь Кук родом із Углів, разом чоловіки з першого дня служби. Вдома на нього теж чекають рідні: троє діток і дружина. І навіть той факт, що діточок аж троє, не зупинив його, і він теж подався боронити українські кордони. Ці відважні чоловіки не за гроші, а просто хочуть щасливого й кращого майбутнього своїм дітям.

Коментарі

Якщо інші матеріали читаєш з

Якщо інші матеріали читаєш з цікавістю, то автор Лотоцька - це лише загальні фрази, абсолютно не цікаво, враження, що журналіст без освіти і працює лише на публіку.

Схожі матеріали

Cімдесятирічні близнючки Галина КОСТЕЦЬКА та Єлизавета Кузьмич з Любикович цьогорічної Трійці пройшлися селом, співаючи тільки народні пісні. Вони...
Крізь білі жалюзі районної лікарні пробивались сліпучі промені сонця. Усі підвели погляди до вікна, де хмарки наввипередки, ніби граючись, бігли одна...
Старенька самотня бабуся втомлено сидить на пошарпаній часом лавці. Позаду неї - великий, сплетений з лози, тин. Ще на початку життя Марії ГОМУЛКО...
Батько та троє братів Валентини Кались із Клесова воювали на фронтах Другої світової війни. І сама вона, тоді школярка, декілька місяців працювала в...
які стали рідними, та ще двоє своїх виростила Дарія Філончук із с. Тріскині Післязавтра цій жінці виповнюється 80 років. Доля була щедрою на...