Back to top

Живе родина в селі Іванівка

Автор фото Василь Сосюк.

Населений пункт Іванівка, де мешкає майже півтисячі жителів, розташований на території Костянтинівської сільської ради, якій підпорядковане також село Орлівка. Цікавим є той факт, що з початку 90-х років в Іванівці існує волейбольна традиція.

Її започаткували батьки дітей, які нині давній звичай продовжують. Молодь віддає перевагу здоровому способу життя, щонеділі проводить свій вільний час за улюбленою грою на волейбольному майданчику біля автошляху Київ–Ковель. Приходять сюди і старші любителі гри. Одні із задоволенням спостерігають за гравцями, інші самі змагаються за перемогу.
І сільський голова Роман Боровик, і директор Костянтинівської ЗОШ І-ІІ ступенів Галина Корінь кажуть, що учнівське юнацтво населеного пункту полюбляє спорт, про що свідчать грамоти й дипломи, якими були нагороджені учасники змагань за призові місця в районній першості. Іванівка у 2009-2010 роках стала «Кращим спортивним селом» району до 750 жителів і вийшла на другу сходинку в обласному конкурсі серед кращих спортивних селищ.
Минулого четверга, побувавши в Іванівці, переконалась, що вона багата ще й на людей, які готові подарувати дітям щиру, справжню батьківську любов, турботу. Серед них Оксана Валько. Попри труднощі, з якими молода жінка зіткнулася на життєвому шляху, маючи власного 17-річного сина, стала опікуном для синочка та доньки рідної сестри, яка перенесла інсульт.
Дитина. Рідна дитина. Моя дитина. Є різні способи того, як стати батьками. А доброта й любов — головне, що повинні дарувати тим, кого називаємо нашою надією та майбутнім. Щоб ця надія здійснилася, ми, дорослі, маємо пам’ятати про свою відповідальність, уболівати про кожне дитинча. Особливо малечу, яка залишилася без батьківського піклування. Кожен хлопчик чи дівчинка – це справжнє маленьке диво. Вони роблять нас кращими, добрішими, благороднішими й дуже часто мудрішими. Хоча, буває, страждають через наші помилки та несправедливість цього світу. Бо інакше не було б соціально незахищених, дітей-сиріт, інвалідів, позбавлених батьківського піклування, а останнім часом і дітей-переселенців, і тих, які проживають у зоні проведення АТО, та дітей загиблих чи зниклих безвісті військовослужбовців. На жаль, вони є.
У двох будинках на одному подвір’ї, куди завітали, проживають десять чоловік: мама Оксани Валько, Галина Володимирівна, до думки якої всі прислухаються (тато помер 24 роки тому), син Євгеній, сестри Олеся, Наталія й Валентина, брати Іван і Володимир та діти Наталії Валентина й Дмитро, якими опікується Оксана.
Жінка ніколи не була заміжня, тож звикла всю роботу, чоловічу й жіночу, виконувати сама. Замолоду здобула професію кондитера в Луганській області. Їздила не один рік на заробітки, у Києві навчилася виконувати штукатурно-малярні роботи. Хоча й небагато там платили, але наставники-майстри були дуже хороші й вимогливі. Бригаду, в якій трудилася, навіть знімали в телепередачі «Квадратний метр».
Вихованням підопічних займається вже третій рік. Так, Дмитро навчається в КЗ «Чудельська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 1 І-ІІ ступенів» Рівненської обласної ради, Валентина - в 6 класі Костянтинівської ЗОШ І-ІІ ступенів, де й зустрілися з дівчинкою та її класним керівником Аллою Дідик. Педагог не могла нахвалитися ученицею та Оксаною Валько, яка є її тіткою, хрещеною, а тепер стала мамою. Сама ж дівчинка каже, що в неї дві мами. Одній вона допомагає чим може, інша опікується нею.
Валя - справжня артистка, розповіла Алла Анатоліївна. І танцює, і спортом займається. У школі перемогла в конкурсах «Мій зможе» (до дня святого Валентина) та «Міс Осінь». Спорту віддається повністю. Хоча навчається в другу зміну, може приїхати в школу о 10 ранку, щоб тренуватися. Полюбляє футбол, а в районних змаганнях з бігу на березневих канікулах виборола 2 місце. Брала участь також у виступі екологічної агітбригади «Земля - наш спільний дім» (3 місце в районі).
Заслуга ж Оксани в тому, що жодне питання не залишається без відповіді. І костюми, й сукні готує для виступів чи святкових заходів і, що не менш важливо, при відсутності харчування в школі в учениці є завжди з собою бутерброди. Оксана Володимирівна, каже вчитель, дуже відповідальна, цікавиться дитиною, відвідує всі батьківські збори. Щотижня буває і в закладі, де перебуває Дмитро. У школі-інтернаті хлопчика одразу полюбили й навіть почали хвалити. Усім намагається допомогти. А торік разом з іншими вихованцями побував на оздоровленні в Радивилові, хоча дуже сумував за рідною домівкою.
Як матір, переживає й за Євгенія, який навчається в ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей», де після 9 класу здобуває професію електрика. Оксана дуже хоче збудувати дім і для сина, як колись батько Володимир Миронович сам звів для їхньої родини (пустаки робив із тирси). Зараз теж треба докласти рук, щоб довести все до кінця. Наприклад, провести газ бодай до плити, щоб готувати їжу, облаштувати ванну кімнату, в яку придбала сантехніку. В її планах зробити ремонт у двох кімнатах і купити додаткові зручні меблі для дітей, поміняти вікна, що зберігали б більше тепла.
Ненька отримує пенсію, частину якої витрачають на харчі. Підтримує й господарство (корова, кобила, свиня), що забезпечує якісне харчування дітей, вистачає роботи й у полі. А за опікунські кошти, сума яких цьогоріч зменшилась, Оксана Володимирівна намагається все купувати для потреб дітей.
Побачили в просторій, зі смаком оформленій оселі комфортне місце школяра з гарним письмовим столом, зручну кухню. Одно слово, будинок оснащений усім необхідним для життя дітей у ньому, тут достатньо кімнат. Аби їх дітей забезпечити одягом у необхідному обсязі, провідний спеціаліст Центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Світлана Садовніч пораяла опікуну зібрати необхідний пакет документів на спонсорські кошти хоча б Валентині, що спрямовує для цієї категорії дітей ТОВ «Клесівський кар’єр нерудних копалин «Технобуд». На підприємстві немає жодного працівника, байдужого до чужої біди. Не одне дитя підтримали в скрутну годину. На різні види благодійної діяльності щороку направляють посильні фінанси. І нехай вони невеликі, але за рік, для прикладу, можна зібрати на курточку чи чоботи для дівчинки, каже Світлана Садовніч.
Переживає Оксана Валько й за хвору сестру, яка пересувається з допомогою стільця та милиць. Коли з нею трапилася біда, перебувала на сезонних роботах у столиці й спочатку навіть не повірила в те, що сталося. Але ні в кого з рідних не виникало сумніву, що саме вона опікуватиметься сестричкою. Тепер Наталія намагається з усіх сил самостійно виконувати просту роботу – витерти пил, розтопити грубку. І спокійна за свою малечу, яку доглядає дорога людина.
Кажуть, чужих дітей не буває - вони всі наші. Тож маємо нести відповідальність і не мовчати, коли біля нас сусідська дитина зазнає знущань, дати поїсти, якщо голодує, і не шкодувати одягу, коли мерзне. Звісно, не можемо прийняти всіх додому чи всиновити кожну сироту. Але впустити їх у своє серце, переживати за них, вділити шматочок піци, порозмовляти, щоб їхні очі засвітилися іскоркою надії, нам під силу.
Марія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Cімдесятирічні близнючки Галина КОСТЕЦЬКА та Єлизавета Кузьмич з Любикович цьогорічної Трійці пройшлися селом, співаючи тільки народні пісні. Вони...
Крізь білі жалюзі районної лікарні пробивались сліпучі промені сонця. Усі підвели погляди до вікна, де хмарки наввипередки, ніби граючись, бігли одна...
Старенька самотня бабуся втомлено сидить на пошарпаній часом лавці. Позаду неї - великий, сплетений з лози, тин. Ще на початку життя Марії ГОМУЛКО...
Батько та троє братів Валентини Кались із Клесова воювали на фронтах Другої світової війни. І сама вона, тоді школярка, декілька місяців працювала в...
які стали рідними, та ще двоє своїх виростила Дарія Філончук із с. Тріскині Післязавтра цій жінці виповнюється 80 років. Доля була щедрою на...