На велосипедах - сотні кілометрів

проїжджають подорожуючи
Петро Бортнік і Леонід Тутука із Сарн

У кожного своя доля і свій шлях широкий, писав колись Великий Кобзар. А Петра Бортніка та Леоніда Тутуку доля звела в захопленні мандрувати шляхами Полісся на звичайних велосипедах. Географія їх поїздок доволі широка: від Шацьких озер на Волині - до Юзефінської дачі на Рокитнівщині та Почаївської лаври на Тернопільщині. Скажімо, до святині православ’я в Почаєві ентузіасти добираються за день, долаючи понад двісті п’ятдесят кілометрів і стільки ж назад.

62-річний керівник фізичного виховання Сарненського професійного аграрного ліцею Петро Бортнік з усмішкою каже про це, як про звичну справу:
- Проїжджаю ровером півтисячі кілометрів і ніякої особливої втоми не відчуваю. Навпаки – отримую духовне піднесення від побаченого в лаврі, відвідування видатних пам’яток.
У Почаєві на своїх двоколісних машинах Петро Бортнік із Леонідом Тутукою, до речі, молодшим на п’ять років, побували вже двічі. У нинішньому році планують поїхати втретє. Якось на височеньку гору, де ступала нога Божої Матері, друзі піднялися з рюкзаками та велосипедами на плечах: не було на кого залишити транспортні засоби. Потім познайомилися із земляком, послушником місцевого монастиря, родом зі Стрільська, який узяв на себе обов’язки екскурсовода. А в камері схову, дізнавшись про прибуття велосипедистів з неблизького міста, навіть відмовилися брати плату за зберігання речей.
Цікава та повчальна спортивна біографія Петра Петровича. Навесні виповниться 41 рік з початку його регулярних занять бігом і чверть століття – з часу першої поїздки велосипедом на довгі дистанції. Він неодноразовий чемпіон Рівненщини з велоспорту, легкоатлетичного бігу. А минулоріч виступав на міжнародних змаганнях ветеранів з легкої атлетики в містечку Мала Рита, де став срібним призером. У молодості брав участь у першостях України, СРСР. Нині щоранку долає по 10-15 кілометрів. І так упродовж чотирьох десятиліть!
- Коли призвали на дійсну строкову службу в армію, то відразу не зміг пройти медкомісію через проблеми з серцево-судинною системою. Служив у спецвійськах, на спорудженні підземних об’єктів, втратив волосся. І саме тоді вирішив серйозно зайнятись спортом. Тепер давно забув про хворобу й раджу всім, зокрема вихованцям агроліцею, залучитись до занять фізкультурою. Однак лише їх регулярність забезпечить оздоровчий ефект.
Петро Бортнік закінчив факультет фізвиховання Луцького педінституту, трудився на СЗМТК, шість років очолював райраду «Колос», особистим прикладом пропагуючи велосипедний спорт і біг на довгі дистанції. З 1978-го працює за спеціальністю в Сарненському ПТУ-21 (нині аграрний ліцей). Тут подружився з колегою – майстром виробничого навчання Леонідом Тутукою, якого залучив не тільки до далеких поїздок на велосипеді, а й моржування. Цьогоріч буде двадцятиліття їх спільного захоплення льодяною купіллю. Леонід Степанович завдяки постійним спортивним заняттям тепер не скаржиться на здоров’я, а до того часто лікувався в санаторіях. Друзі двічі підкоряли Говерлу.
Леонід Тутука служив у складі радянських військ на території Польщі, де брав участь у спартакіадах військовослужбовців з легкої атлетики, не раз виборював перемоги. Нині - заступник директора приватного підприємства, що переробляє деревину. З вдячністю згадує, як старший друг-наставник заохотив до оздоровчих видів спорту. Відтоді не пропускає можливості побувати в пам’ятних місцях краю або ж цікавих подій чи явищ. Наприклад, коли дізнався про диво в Лінчині восени минулого року, велосипедом за дві години дістався туди надвечір, а повертався, як уже добряче стемніло.
Допитуюсь про пригоди під час поїздок, а у відповідь чую:
- Хіба не приємно милуватись чудовими краєвидами рідного Полісся, побувати біля тисячолітнього дуба, в Надслучанській Швейцарії чи на мальовничому озері Біле? Якось по дорозі в Почаїв бачили коричневих з білими плямами оленів. А так їздимо без особливих пригод, у своє задоволення. Причому, на звичайних велосипедах, беручи з собою найбільш ходові запчастини. Отож жодного разу не трапилось неприємностей.
І пальцем постукав по столу, аби не наврочити…