Опубліковано Анатолій Кардаш
Педагогічну діяльність називають працею для майбутнього, бо її плоди видно лише через роки й десятиліття. Заслужений працівник освіти й науки України, директор ВПУ-22 Володимир ГОРОДНЮК розпочав викладацьку роботу понад сорок літ тому в технічному училищі, яке до того закінчив із відзнакою, а за ним й індустріально-педагогічний технікум у Пінську - теж із червоним дипломом. Відтак пройшов сходинками від учня до керівника навчального закладу, одного з найкращих у державі завдяки подвижництву, творчості очолюваного ним колективу. Вчора Володимир Павлович переступив поріг 60-річчя.
Надійну путівку в життя – завжди потрібну на ринку праці професію – училище дало більше двадцяти тисячам юнаків і дівчат Поліського краю. Як правило, вони з простих селянських або робітничих сімей саме тут отримали змогу зробити перший крок до мрії бути корисним народу, родині, власними руками будувати своє майбутнє.
Володимир Городнюк теж виховувався в сім’ї колгоспників і після закінчення Доротицької восьмирічки пішов навчатись у тодішнє технічне училище № 15 за спеціальністю механізатор меліоративних робіт. У той час на Поліссі небаченими темпами проводили меліорацію заболочених земель. Для підготовки кваліфікованих кадрів для цієї вкрай необхідної справи в Сарнах відкрили училище на місці, де ще 1936 року польська влада заснувала рільничу школу. Успішно закінчивши заклад, Володимиру, як кращому випускникові, запропонували посаду майстра виробничого навчання. Попрацював рік, доки призвали служити в Радянську армію, в танкові війська. Там опанував фах радіотелеграфіста. Коли ж у Чехословаччині спалахнула «оксамитова» революція, то полк з місця дислокації в Східній Німеччині перекинули в чеські Судети, що на кордоні із ФРН. Танки зайняли бойові позиції, у будь-яку мить готові були відбити можливі атаки військ НАТО з території Західної Німеччини. Третя світова війна могла початись з хвилини на хвилину… Втім, загроза її поступово проходила, але солдати відчули ворожість чехів, реальну небезпеку нещадних боїв. І недаремно їм, зокрема старшому сержанту Городнюку, надали статус учасника бойових дій. Під час служби побував у м. Веймар, на батьківщині великого Гете, бачив табір Бухенвальд… Згодом демобілізувався та повернувся в Сарни, у колектив училища. Тодішній його директор порекомендував здібному парубку продовжити освіту в Пінську. Вчився на стаціонарному відділенні за спеціальністю механік гідромеліоративних машин. А ще Володимир Городнюк з дитинства захоплювався історією, тож після дволітньої армійської служби в Німеччині, спілкування з тамтешніми жителями, екскурсій по всесвітньо відомих пам’ятках інтерес до науки про героїчне минуле ще більше зріс.
адихали до цього соціальні перетворення на селі: поява в господарському обороті десятків тисяч гектарів меліоративних земель, до чого був причетний особисто, готуючи фахівців нової важливої галузі поліської зони. Згадуючи той період, розповідає:
- Нові орні землі на місцях безкінечних боліт перетворили край в оазис сільгоспвиробництва, дали могутній імпульс розвитку економіки в цілому та підвищенню рівня добробуту людей. Гордий, що створили їх наші випускники. Вважаю, системи меліорації потрібно було зберегти, дбати про їх експлуатацію як при осушенні полів, так і під час засухи, зволожуючи грунти. І шкода, що їх нині не використовують по-хазяйськи, як, приміром, у сусідній Білорусі.
Працюючи викладачем в училищі, Володимир Городнюк поступає на заочне відділення історичного факультету Львівського університету. Без відриву від роботи здобуває диплом з відзнакою про вищу гуманітарну освіту, стає викладачем суспільно-політичних дисциплін. Творчого, ініціативного педагога рекомендують на посаду старшого майстра, а згодом - заступника директора СПТУ-21. Через декілька років, у 1987, у рідне училище повернувся директором.
Відтоді почався період бурхливого розвитку закладу, який називають епохою Городнюка. Бо саме він ініціює десятки ідей, нововведень, пропозицій із вдосконалення навчального процесу, зміцнення матеріально-технічної бази, розширення переліку спеціальностей, створення сучасних навчально-практичних центрів.
- Глибоко вдячний за науку моїм попередникам, кожен з них зробив чимало для училища, - каже співрозмовник. – Це перший директор Микола Мусієнко, за ним Михайло Назарець, Павло Цицюра. Їх досвід безцінний, на їх прикладі виховувався і я. І досі підтримуємо теплі товариські стосунки, наша спільна справа живе й розвивається.
У 1992 році училище отримало статус вищого професійного й готує фахівців 16 спеціальностей. Сьогодні в ньому навчається 1200 юнаків і дівчат з багатьох районів Рівненщини. Попри кризові явища, що періодично потрясають державу та галузь профтехосвіти зокрема, інженерно-педагогічний колектив під керівництвом директора успішно здійснює професійну підготовку молоді, даючи їй конкурентоспроможний фах. Зі стін закладу виходять висококваліфіковані робітники й молоді спеціалісти. Останнім часом бажаючі здобувають і нові спеціальності: бухгалтера-оператора, бухгалтера-секретаря керівника, муляра-маляра, монтажника гіпсокартонних конструкцій, столяра-меблевика, майстра з художнього лозоплетіння. А молодших спеціалістів ВПУ-22 готує за трьома напрямками: обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів; бухгалтерський облік; будівництво.
З гордістю говорить Володимир Павлович про відкриття та функціонування навчально-виробничих центрів у закладі. Один з них здійснює підготовку кухарів-кондитерів, навчальною базою служить бар «Нептун». Інший, будівельний, створений за участю німецько-української фірми «Хенкель-Баутехнік», де готують фахівців, які працюють за новітніми технологіями з використанням найсучасніших матеріалів країн Європи. Тут, між іншим, проводили Всеукраїнський конкурс фахової майстерності й представник ВПУ Олександр Михаревич став його переможцем.
Будівництво є одним із захоплень, хобі Володимира Городнюка. Вечорами він любить мудрувати за кресленнями майбутніх споруд. За проектами директора збудували входи в навчальні корпуси, лабораторії. У всіх корпусах спорудили шатрові дахи. До послуг учнів 36 кабінетів, 9 майстерень, 15 лабораторій, сто сучасних комп’ютерів, два спортзали тощо. Під його керівництвом добудували класи з тим, аби об’єднати їх у цілісний теоретично-практичний комплекс. Як сказав один із колег, у Володимира Павловича стільки ідей, задумів, проектів, що на втілення їх не вистачить і століття. Він уміє зацікавити ними викладачів і майстрів. Ядро ж колективу становлять найдосвідченіші - Віктор Собестянчик, Павло Левчук, Григорій Рощик, Петро Магрело та багато інших. У ВПУ свої знання та вміння передають молоді 17 відмінників освіти України, 23 викладачі вищої категорії, 16 майстрів.
Володимир Городнюк налагодив плідні міжнародні зв’язки з колегами Польщі, співпрацю – з будівельними фірмами Німеччини (нещодавно відкрив другий навчально-практичний центр будівельної фірми «Кнауф»), вивчає досвід організації профтехосвіти в Канаді.
Щодня, крок за кроком очолюваний ним колектив працює над удосконаленням навчально-виховного процесу, зміцненням матеріальної бази, конкретними справами, дбає про майбутнє. Мабуть, в єдиному закладі Рівненщини тут ведуть книгу-літопис училища. Поряд з Володимиром Павловичем продовжує батьківську справу син Роман, випускник Львівського вузу. Здобула вищу освіту у Львові й донька Ірина, яка нині працює журналістом на одному зі столичних телеканалів. Запорукою життєвих і професійних успіхів є підтримка й розуміння дружини Валентини. Утім, шанують Володимира Городнюка й багато земляків, мешканців міста й району за активну громадянську позицію. Йому довірили захищати інтереси людей, обравши депутатом районної ради, ще раніше був членом міськвиконкому. І на відновленій Дошці пошани міста першим помістили його портрет. Довгий час очолює раду директорів профтехосвіти управління освіти й науки ОДА.
З новими планами та натхненням трудиться задля майбутнього та зустрів учора свій 60-річний ювілей досвідчений керівник, добра та небайдужа людина, громадянин і депутат Володимир Городнюк. Нехай збудуться його найсміливіші задуми!