Опубліковано Анатолій Кардаш
Учитель Степан Біжнюк із Сарн – єдиний, мабуть, у районі, хто щороку на човні самостійно пропливає річками Полісся сотні кілометрів і вважає це чудовим видом активного відпочинку. Майже чверть століття тому відбувся перший річковий похід ентузіаста водного туризму. Відтоді підкорив практично всі притоки Прип’яті на Рівненщині та Волині, причому окремі з них неодноразово.
З дитинства Степан любив рибалити на березі Случа. Дозвілля з вудкою поєднував із захопленням спортом, зокрема футболом, бігом на середні й далекі дистанції. Останнє й визначило вибір професії – став учителем фізкультури, закінчивши Івано-Франківський педагогічний технікум. Саме для риболовлі якось надумав купити байдарку в магазині спорттоварів. Було то в середині 80-х років, коли зарплата педагога дозволяла без особливих обмежень сімейного бюджету заволодіти двомісним плавзасобом з алюмінієвим каркасом, надійним і зручним для руху по воді. До того ж, його легко розбирати, він вміщається у два невеликі ящики, загальна вага яких два пуди. Коли почав рибалити на човні, сподобалось просто пливти за течією пружного плеса, оминаючи камені, вири, усе далі, за горизонт… Степан Біжнюк став глибше знайомитись із секретами водного туризму, вивчати спеціальну літературу, придбав спорядження для мандрівок тощо. Згадує:
- Впакував усе необхідне в чималий рюкзак, запасся продуктами, обидва ящики складеного човна вмостив на візок – і гайда на залізничний вокзал. Поїздом до Рівного, далі автобусом дістався до Новоград-Волинського на Житомирщині, звідти по Случу за течією плив аж до Удрицька Дубровицького району. Пам’ятаю, вразила неповторна краса довколишньої природи, як і відчуття від її споглядання.
Як правило, таку відстань земляк долає за тиждень: саме стільки часу може дозволити собі виділити на мандрівку. За день пропливає 30-40 кілометрів, у залежності від конфігурації русла, кількості перешкод на воді.
Скажімо, у районі «Надслучанської Швейцарії», біля селища Соснове, чимало валунів у річці, трапляються водопади. Тоді доводиться бути не просто обережним в управлінні, а й зупинятись, виходити з човна, щоб не пошкодити борт, перетягувати його на безпечне чисте плесо. Спішити чи прагнути розвинути якнайбільшу швидкість руху в таких умовах недоцільно, та й мандрівник ніколи не переймається цим. У середині дня причалює в мальовничому місці, на березі розпалює невелике багаття, готує обід, за бажанням ловить для юшки рибу. Відтак відпочине в холодку й рушає далі, на північ. Вечеря, ночівля, сніданок – теж у тимчасовому таборі біля річки, його вибирає на свій розсуд або, можна сказати, смак. Спить у палатці, яку ставить завчасно ввечері.
Відпустка Степана Біжнюка припадає на літні канікули в школі, тому й похід планує на липень-серпень. Маршрути вибирає різні: по тому ж Случу до Білорусі плив не раз від Березного, Соснового, тобто скільки вистачало вільного часу на мандрівку. Підкорював і Горинь, пливучи від Олександрії до села Колки Дубровицького району, а деколи й до Річиці - селища в Білорусі. Правда, це було ще за радянських часів. Тоді мандрував й Прип’яттю, яка протікає здебільшого за кордоном. Річку Стир долав у два етапи: спочатку плив з села Вербень, що біля знаменитого Берестечка на Млинівщині, до Кузнецовська. Наступного літа від міста атомників узяв курс на Зарічне, звідки рейсовим автобусом повернувся в Сарни. Річкою Турія на Волині доплив до білоруського кордону і здивувався, що перед впаданням у Прип’ять від неї прокопали великий канал для поліпшення судноплавства. У списку пройдених Степаном Біжнюком водних маршрутів також річка Стоход у сусідній області, інші водні артерії Поліського краю. А всього їх понад два десятки.
- Не розчарувались у своєму захопленні? – цікавлюсь.
- Та що ви! Враження від кожного походу чудові. Щоразу відкриваю для себе все нові грані краси ріднокраю, особливості його природи, наче, спілкуючись з нею, дізнаюсь про щось нове, цікаве. Наприклад, у Хрінниках якось побачив ціле пташине царство різних видів і кольорів. Відпочиваю фізично й душевно.
- Не спадало на думку прилаштувати парус на човен?
- Ні, бо тоді швидкість його зросла б так, що управляти під час плавання серед перешкод було б неможливо. Мілину, каміння, пороги, бистрину, берегові зарості треба долати по-різному та з обов’язковою умовою - не пробити борт плавзасобу. На щастя, моя байдарка досі ціла й не- ушкоджена. То свідчення ще радянської якості виробництва.
- А до Чорного моря по Прип’яті, Дніпру допливли б, якби хтось спонсорував похід?
- Міг би, тільки часу на це треба багато, відповідно й спорядження додаткове. Обминути численні мости, гідротехнічні споруди на Дніпрі, а до того ж перетнути двічі державний кордон, отримати дозволи на подібні заходи непросто. Утім, це було б цікаво.
- Чи доводилось зустрічатись з водними туристами під час мандрівок?
- Так, на Рівненщині їх майже немає, тільки якось бачив групу юнаків з Києва, які на байдарках пливли з Гощі до Сарн по Случу. На річках Волині також декілька разів зустрічав ентузіастів цього виду спорту.
- Іншими спортивними видами занять захоплюєтесь?
- Люблю велосипедні мандрівки. Наприклад, з товаришем недавно їздили в Соснове на Березнівщину й назад, подолавши за день 90 кілометрів. Працюючи вчителем у чудельській школі-інтернаті № 2, нарівні з вихованцями граю у футбол, бігаю на короткі дистанції, роблю гімнастичні вправи. Мені 58 років, але, вважаю, треба особистим прикладом виховувати в дітей любов до здорового способу життя. Адже це необхідна умова справжнього щастя людини.