Не чумаки, а з волами…

У Кричильську, в домашньому господарстві Надії Бойко, утримують пару волів, чи не єдину в районі. Два велетні вагою дев’ять центнерів кожен спокійні, слухають 70-річну хазяйку й задіяні на виконанні багатьох сільськогосподарських робіт не гірше трактора чи коней.

На широкому полі за селом волами зорали чималу ділянку цілини й почали скородити. Надія Бойко саме зібралась сіяти жито, коли побачила журналістів, які на легковику приїхали й зупинились неподалік подивуватись роботою вже рідкісних тварин. На запитання, чи важко управляти ними, літня жінка з усмішкою відповіла:
- Ні. Якщо добре годувати, воли досить слухняні. Утім, коли втомляться чи голодні, то вийдуть з борозни, стануть – і ніяк не змусиш їх продовжувати орати. Або ж неквапом підуть у село, у хлів і там стоятимуть. У нашому господарстві їх уже друга пара, попередня десять років служила, аж поки молоді підросли. Нині їм по три роки, а вага кожного сягає дев’ятисот кілограмів.Розвести волів у родині Бойків вирішили тринадцять років тому, коли корова привела двоє бичків-близнюків. Вигодували, привчили до роботи, а їх трудові можливості досить великі: перевозять вантажі, орють, боронують, картоплю садять і виорюють – до всього придатна пара колишніх бичків. В обійсті Бойків є повний набір знарядь обробітку землі, а також віз, в який звично запрягають Льотчика й Танкіста (такі клички тварин). Задоволена ними хазяйка, бо незамінні в численних господарських турботах. Хоч жінка давно на пенсії, але має городи біля хати й у полі, вирощує картоплю, овочі, зернові. Після робочого дня веде пасти волів на болотистий луг біля озера. Прив’яже мотузкою до паля, та й повертається додому.
Багато років Надія трудилася в місцевому колгоспі в рільничій ланці. Родина Бойків багатодітна, п’ятеро дітей виховувалось у сім’ї її батька-фронтовика, який прийшов з війни з важкою раною. Тому й стала працювати нарівні з дорослими з 12 років, поряд з матір’ю, з ранку й дотемна на колгоспному полі. І тепер, на восьмому десятку літ, жінка не звикла сидіти склавши руки, а дає лад чималому домашньому господарству саме з допомогою волів.
Відтак тільки в Бойків збереглася давня традиція залучати цих тварин до обробітку землі чи транспортних перевезень. З ХVІ по ХІХ століття волів використовували чумаки під час тривалих мандрівок по Україні, торгували сіллю та іншими товарами. Тоді в черговий похід збирали по 40-50 пар підвод, аби спільно протистояти нападам татар чи роз-бійників, і рухались з центральних регіонів на південь країни. Волова підвода багато десятиліть була основним транспортним засобом перших українських купців. Артілі чумаків входили в товариство запорозьких козаків, платили частину своїх прибутків у військову скарбницю, а займалися підприємницькою діяльністю з Великодня до зимового свята святого Миколая.
Будівництво й експлуатація залізниць зробили неефективним застосування волових підвод, відтак зникло й чумакування. Сьогодні волів використовують для перевезення пасажирів і вантажів по гірських дорогах далекого Непалу. В Іспанії подекуди на іподромах вони змагаються в перетягуванні тяжких кам’яних брил. А в Кричильську слухняних велетнів залучають до споконвічних господарських турбот, віддаючи їм перевагу над тракторами та кіньми.

Анатолій Петрук.