Опубліковано СН
Ще однією сходинкою до родинного єднання стало свято села в Немовичах. Цьогоріч воно було особливим. Адже храму святої Параскеви Сербської виповнилось 130 років.
Зранку в храмі відбулось святкове богослужіння, в якому взяли участь 17 священиків. Не з порожніми руками завітала делегація у складі сільського голови Володимира Онищука, секретаря ради Миколи Колядка, начальника ВК-46 Павла Гоголя й депутата районної ради Віктора Савчина. Серед подарунків - дві великі ікони ручної роботи та образ Великомучениці святої Параскеви. А ввечері аматори художньої самодіяльності сільського Будинку культури гостинно запросили односельців і гостей на концерт. Ще задовго до його початку сюди йшли немовичани, щоб зайняти місця й добре роздивитись виставку, розміщену у фойє. Серед шедеврів, створених умілими руками майстринь, яким Господь дарував відчуття прекрасного, витвори Оксани та Марини Боровиків. Мама плете гачком, а донька малює на пінопласті. Оксана працює в КЗ «Сарненська ЦРЛ», але маючи вільну хвилину, в’же рукотворне диво. Кожна створена річ – неповторна. Маринка, цікава й непосидюча школярка, учасниця гуртка «Юний художник», яким керує Ольга Карпюк. Алла Генько, керівник іншого, «Мистецтво у петлях», роботи якого також були представлені на виставці, працює в районному Будинку дітей і молоді. Можна лише дивуватись, до яких висот спроможна піднятись людська фантазія. Надовго зупинялись також відвідувачі біля виробів учасників гуртка «Слухняні пальчики». Олена Сищик, крім того, що майстерно вишиває, навчає дітей перетворювати у вироби мистецтва звичайну яєчну шкаралупу, пластикову пляшку чи локшину. Були на виставці й вишиті картини Марини Кіркової, що зачарували всіх, хто їх споглядав, як кольоровою гамою, так і майстерністю виконання. Марина, навчаючись у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова в Києві, знаходить час для вишивання та в’язання. А Тетяна Жук, як сказала ведуча святкового дійства Любов Жук, народилась, мабуть, із в’язальним гачком у руці. Бо з’являються вироби швидше, ніж про них можна подумати. Здається, Тетяна Сергіївна їх плете, готуючи їжу чи наводячи порядок у господі. І ніщо не заважає її захопленню. Антоніна Пацьола, мама багатодітної родини, мусить встигнути дати лад усьому господарству. На святі представила 10 вишитих рушників. Не можу не сказати, що в дружній сім’ї гаптують усі, навіть найстарший Віталій. А наймолодшою учасницею виставки була семикласниця місцевого навчального закладу й учасниця аматорського колективу будинку культури Софійка Ковальова. Вона виготовила із звичайнісіньких пляшок оригінальні сувеніри. Усім майстриням вручили подарунки.
Розпочав торжество виступ вокального тріо «Джерело». З вітальним словом до жителів села звернувся сільський голова Володимир Онищук, провів церемонію нагородження. Насамперед, вшанували старожила - 92-річну Марину Савчин, яку доглядає Ніна Боровик. Після чого ведучий Микола Колядко запросив піднятися на сцену золотих ювілярів Сергія та Любов Вакулків і сім’ю Романа та Галини Пацьол. Про золоте весілля складають вірші, воно оспіване в піснях. Обручки з благородного металу досі вважають символом подружньої вірності й кохання. Прожити піввіку разом – придбати один із найдорожчих капіталів. Приємно, що й срібний ювілей відзначають у нинішньому році 16 сімейних пар, яких також поздоровили. А наймолодшому подружжю Вікторії та Сергію Кишенкам від усієї громади побажали подарунків від лелек, які б носили їм щороку то сина, то дочку. Не забули нагородити й наймолодшого жителя села - хлопчика вагою 3 кілограми 300 грамів, який народився п’ятим у родині Світлани та Василя Кононців. Тож нехай Господь пошле немовляті добру долю.
Традиційно нагородили кращих фахівців, активістів за особистий внесок у розвиток соціальної сфери села. Серед них – учитель фізичної культури Немовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Володимир Ковальчук, працівниця ДНЗ Світлана Колядко, бухгалтер сільської ради Надія Бебіна, керівник народної фотостудії «Об’єктив» Віктор Руднік, народний ансамбль народної пісні «Терен». Сільський голова повідомив, що під час богослужіння у храмі отцю Володимиру вручили також грамоту за утримання в належному стані архітектурної пам’ятки - Свято–Параскевської церкви, та вагомий внесок у будівництво храму та каплички в селі Катеринівка.
Завжди приємно аматорам сцени, коли в залі не вистачає вільних місць, а на обличчях глядачів сяють посмішки й очікування чогось незвичайного. І артисти доклали всіх зусиль, щоб виправдати їхні сподівання. Ансамбль музичної школи під керівництвом Лариси Крат побажав односельцям щастя. А на вулиці сумувала осінь, у садах стояли заплакані яблуні. Та немає потреби сумувати, стверджувала піснею Софія Ковальова, бо весною вони знову зацвітуть. Дарував музичні вітання присутнім Іллюша Крат. Козаком він буде, коли виросте, а поки що співає козацькі пісні. Для маленьких і поважних гостей і земляків лунав спів дитячого вокального колективу під керівництвом Марії Генько, Марини Царук, Вікторії Генько, Віктора Савчина, Станіслава Набухотного, козацького гурту «Верес» і народного ансамблю народної пісні «Терен». Останній вийшов на сцену в костюмах, майстерно пошитих умілими руками його учасниці Марії Мазур. Вперше побачили родинний дует у складі її доньок - Мирослави та Софії. Забута мелодія пісні, яку виконала Діана Колядко, повернула в найщасливіші роки дитинства, коли світ переливається кольорами веселки, пробуджуючи в серцях надії та сподівання. А гумор Петра Бакунця, Миколи Колядка й Любові Жук, Віктора Генька та Володимира Савчина став приводом для сміху й додав здоров’я. Чимало приємних хвилин подарували глядачам і учасники танцювального колективу. Адже часто рухи та емоції покажуть значно більше, ніж скажуть звичайні слова. Та й не потрібні вони, щоб зрозуміти, коли танцюють двоє. «Казка про кохання» у виконанні Зоряни Жук змусила задуматись про це почуття. За акторську майстерність виконання присутні в глядацькій залі нагородили Зоряну дружніми оплесками.
На свято завжди запрошують гостей. Один із них, Федір Наконечний, поет і земляк, «пригостив» ліричною сентенцією з приводу перейменування вулиці, де він народився, на Вербову, так як в українській мові забракло букв, щоб написати назву старої на немовицькому діалекті. Батько рівненського телебачення, як його називають, запропонував директору закладу культури провести конкурс підростаючої краси. Бо дівчат–ангелочків у такій кількості він більше ніде не бачив.
Хто мешкає в селі, для того не новина, що життя кожного тут, як на долоні. Усі знають, як кого звати, батьків-дідів, хто народився і помер, разом ділять радості й біди. А ще прийнято вітатись один до одного не лише через етикет, а й внутрішню потребу. Слова вітання – дуже щирі, як писав один поет, здоров’я тут бажають і миру. Немовичі – село, де я народилась, тут живе моя родина. І все навколо рідне: і батьківський садок, і хата, де зростала в матусиній любові. Де б були, завжди повертаємось до колиски свого дитинства, криниці материнства, з якої черпаємо снагу й любов. Тож нехай будуть у селі всі живі–здорові, а над ним –мирний небокрай, де світить сонце, а Бог посилає своє благословення.
Марія КУЗЬМИЧ.