Опубліковано Анатолій Кардаш
- Простору оселю з порізаного кругляку можна збудувати за рік удвох: майстром і його помічником – і вона чудово зберігає тепло, - каже жителька хутора Старики Рокитнівського району Валентина Лошиць. – Дев’ятнадцять років тому з чоловіком Петром спорудили собі такий дім. Як бачите, зручний і затишний.
Дійсно, на вигляд будівля нічим не гірша нових сусідніх з цегли чи піноблоків. Ззовні дбайливо обшита сайдингом, зсередини – вагонкою. Звісно, найбільше праці господарі доклали до зведення стін. Валентина Костянтинівна розповідає, що сама виконувала чимало суто чоловічої роботи: клала камінь у фундамент, різала дрова на рівні тридцятисантиметрові поліна, готувала глину, вперемішку з нею викладала деревину. Зруб робили не більше двох тижнів.
- Усі етапи будівництва пройшли через мої руки, - не без гордості оглядає хазяйка затишні кімнати. – Де мали бути вікна, там кололи поліна навпіл і вкладали по периметру рами. Краще робити кладку з поставленими віконними та дверними блоками, бо тоді вони міцніше закріплюються і немає жодної шпаринки. До глини, буває, додають тирсу, щоб щільніший був розчин, а стіна без тріщин. Дрова підійдуть з будь-якого дерева, крім берези. Ми використовували соснові. Такий будматеріал недорогий, на-дійний, зручний у застосуванні. Технологію чоловік запозичив у земляків з Березнівщини, звідки родом. Там у селі Колодязне давно роблять хати з кругляку вперемішку з глиною.
За спеціальністю Валентина Лошиць штукатур-плиточник, навчалась у Рокитнівському профтехучилищі. Народилась і ходила в школу у Федорівці. В училищі познайомилась з майбутнім чоловіком Петром, він - майстер з будівництва. Понад чверть століття минуло, як одружились. Мають чотирьох уже дорослих дітей. У 1991 році отримали ділянку на пустирі, вирішили звести дім. Удвох почали будівництво, за рік його завершили. Валентина згадує, що тоді була вагітною, але й не думала залишати роботу. Одночасно, поки існувало відділення сільгосппідприємства в Стариках, трудилася на фермі, доглядала худобу. Чоловік часто їздив на заробітки в інші області. А житло будували у вільний від роботи час.
Зауважує, що важливо дрова класти без кори й ретельно вирівнювати площину стіни. Коли зруб завершують, роблять покрівлю, оббивають стіни дранкою і штукатурять. Чим рівніша поверхня, тим менше витрачається розчину на опоряджувальні роботи.
Спочатку Лошиці зробили їх у хаті як ззовні, так і всередині. Згодом оббили стіни в кімнатах вагонкою, надворі – сайдингом. Майже 90 квадратних метрів жилої площі опалюють однією грубкою в центрі будинку. Ніде немає ні затікань, ні вологості, а з вигляду – нова оселя.
За словами господині, у Стариках збудували ще дві хати з дров. Одну – брат чоловіка Сергій, іншу – по сусідству. Петро Лошиць допомагав споруджувати таке житло родичам і чужим людям у Карпилівці та Рокитному. Дві будівлі зробив і у Федорівці на Сарненщині, де живе теща.
Нещодавно дізнатися про технологію будівництва приїжджали до Лошиців у Старики люди з Томашгорода. Правда, саму кладку не побачили, бо під сайдингом, однак у Федорівці таку хату ще не встигли обштукатурити і її добре видно. Оселю навпроти обклали силікатною цеглою.
Валентина Костянтинівна задоволена і житлом, і впорядкованою прилеглою територією, де зробили ставок, болотисту місцевість підсушили. Поряд мають город. Звикла жінка до неквапливого хутірського життя. У Старики маршрутки не ходять, заїжджає лише шкільний автобус за дітьми. Обидві дочки й два сини закінчили тут початкову школу, а середню освіту здобували за 12 кілометрів у Рокитнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2.
Кажуть, українця по хаті видно. У Лошиців і їх сусідів один вигляд осель свідчить, що тут живуть працелюбні, дбайливі господарі, які вміють будувати житло зі звичайних і незвичайних матеріалів.