«Україна не буде хутором у дворі Євросоюзу чи Росії»

Минулого понеділка Сарни відвідав відомий політик, народний депутат України, член фракції Блоку «Наша Україна - Народна Самооборона», лідер Громадської організації «Фронт змін» Арсеній ЯЦЕНЮК. З ним спілкувалися місцеві журналісти.

- Арсенію Петровичу, з якою метою відвідуєте Поліський край?

- Хотів би привітати Полісся, Сарни. Приїхав сюди, щоб побачити й почути місцеві громади, бо переживаю за Україну. Хочу, щоб відбувся сер-йозний діалог з приводу того, що люди думають про її майбутнє, які кроки треба зробити, щоб жилося краще, яку хочуть владу й довкола яких ідей треба гуртуватись. Мова не може йти про те, що це зробить хтось один. Месій серед нас немає. Як і немає того, хто б помахом чарівної палички змінив країну за один день. Потрібні зміни, які вимагають багато зусиль, часу.
Так склалося, що я народився і навчався в Чернівцях, переїхав на роботу до Києва, потім життя закинуло до Криму міністром економіки, затим назад до столиці, пізніше, після помаранчевої революції, зіслали до Одеси заступником голови ОДА. Отже, бачив і досить добре знаю всю Україну. І щоб глибше зрозуміти, чим живуть співвітчизники, їжджу державою. Тому й прибув на Рівненщину. Не агітувати, не збирати голоси, бо це дуже примітивно, це досвід з минулого. А тим більше не обіцяти. Уже наобіцяли.

- Розкажіть, будь ласка, про ініціативи, які втілюєте як суб’єкт законодавчого права, зауважте про їх результативність.

- Щодо результативності депутатських ініціатив - дуже легко ввімкнути телевізор і побачити, що відбувається у Верховній Раді. На мою думку, парламенту в Україні немає, натомість є закрите акціонерне товариство, де декілька кланів утримують так звані політичні партії, що насправді є фірмами, з керівниками й власниками. І кожен вирішує абсолютно особисті проблеми, турбується про те, як наповнити бюджет, задовольнити земельні потреби, але не держави, а партії чи окремих осіб. Тому ініціатива одного депутата навіть звучить дещо смішно. І мені вже, м’яко кажучи, остогидло вносити законопроекти, які просто вмирають, навіть не потрапивши до парламент-ської зали.
Перше – звернувся до парламенту: «Ввімкніть систему «Рада», яку встановили, коли ще був керівником парламенту. Де народний депутат буде голосувати особисто за себе. Її конструювала Національна академія наук. Усе готово. Усю сертифікацію провели. Я просто не встиг її ввімкнути з однієї причини: не було на той час сертифікатів. Вони вже рік є. Цього ніхто не робить. Друге: вніс законопроект, що стосується державної монополії на ринку природного газу: геть усіх посередників, тільки НАК «Нафтогаз України» повинен бути монополістом як по закупівлях, так і продажах. Тоді українець отримає справедливу ціну. Цей законопроект умер. Третє: вношу місяць тому законопроекти щодо приватизації в Україні. У парламенті повна тиша. Натомість усі кричать, що не треба продавати Одеський припортовий завод, але й знають, що його продають! І ніхто не виносить на голосування мій законопроект. Можу ще довго перелічувати те, що ініціював безрезультатно. Але були й законопроекти, які все-таки пройшли. Зокрема той, що стосується головної умови вступу України до НАТО, де обов’язкова вимога – референдум. Ще один - про скасування Тендерної палати. Багато хто пригадує, що тоді просто грабували країну, 70 мільйонів гривень щомісячно витягували з кишень лікарів, учителів, державних компаній ті структури, які володіли нею. Тож вдалося досягти успіхів і в законотворчій діяльності. Але нині висновок однозначний: цей парламент нежиттєздатний і недієздатний.

- І все ж, Арсенію Петровичу, в чому вбачаєте головну причину, що парламент VІ скликання майже не працює?

- Проблема дуже глибоко. Справа не тільки в парламенті VІ скликання, а в українській формі демократії, яку створили за 18 років. У своїй сутності - це класична система олігархії, коли 10 чи 20 сімей володіють не тільки всім майном, а й політичним впливом і владою. Зрозуміло, що найпростіше керувати людьми тоді, коли вони знедолені, не мають грошей, не знають, яке в них майбутнє. Тоді вони перетворюються в масу. Таким бачимо результат демократичних реформ в українському виконанні. Вважаю, що зміна виборчої системи неминуча. Цей парламент і ця форма управ-ління означають тільки одне: далі будуть передавати владу в спадок! Щодо зміни політичної системи, хочу звернутися до мешканців вашого регіону. Не так часто доля дає можливість скористатися виборчим правом. Воно священне, його, як душу, сім’ю, родину, не можна продавати. Давайте будемо чесними перед собою і зрозуміємо, що сьогодні в наших руках майбутнє країни.

- Скажіть про ідеї, мотиви своєї діяльності, й чого хочете досягти.

- Варто розпочати з того, навіщо взагалі вирішив балотуватися в Президенти. У мене мета одна: або принесу зміни, порядок і законність в Україну, або просто не отримаємо іншої держави. Тоді вона може розпастися, буде розтягнута, хоч уже й сьогодні перебуває у важкому стані. Зовнішні борги перевищують сто мільярдів доларів, податки зібрані на півроку вперед, середня пенсія 640 гривень – це те, до чого дійшли. У лікарнях пусто, грошей немає. Армія голодна. Країна розірвана політично й територіально. Її роздирають внутрішні й зовнішні протиріччя. І новому главі держави буде важче, ніж усім його попередникам.
Тож перше моє завдання - стати на її порятунок. Дуже хочу, щоб усі зрозуміли: Президент це зробить лише за підтримки та довіри народу. Головне - він має вказати шлях, яким іти до спільної мети. Поруч повинно крокувати 46 мільйонів. Кожен на своєму місці докладе зусиль. Учитель краще вчитиме дітей, лікар краще лікуватиме, науковець йтиме до нових досягнень. Це тільки здається, що від однієї людини нічого не залежить. Спільне завдання - забезпечити для країни майбутнє! Потрібна сильна промислово-аграрна держава з боєздатною армією, здоровими й освіченими людьми. Оце наша мета!

- Арсенію Петровичу, між високопосадовцями й простими людьми в матеріальному забезпеченні - прірва. Гадаєте, знають представники найвищої влади, як насправді живуть у глибинках, чи знайомі з проблемами? Адже коли вони відвідують території, проходять урочисті прийоми, під час яких показують лише все найкраще.

Щодо того, як проходять прийоми високих осіб, то ця показуха залишилась у спадок з радянських часів. Але тоді господарювання в державі вели планомірно. Нині ж роблять муляж, демонструють фальшиву панель. У телевізійних репортажах бачимо перших осіб, які стверджують, що все добре. Це свідчення того, що влада відділилась від людей у паралельному вимірі. І її це влаштовує. Для неї важливо, що відбувається на Печерських пагорбах. А що тут у Сарнах? Та кому вони потрібні! Нехай якось мучаться.
Щодо прірви в матеріальному забезпеченні. У нас парадоксальна ситуація щодо статків. Я показав власну податкову декларацію, починаючи з 2001-ого. З неї добре видно, звідки надходять гроші. Але не знаю, що сталося з деклараціями моїх опонентів Тимошенко й Януковича. За що вони живуть, де беруть гроші, чому ніхто про це не знає, як і їх біографії. Ці ж люди претендують на найвищий пост. Якщо хочемо змін у країні, прагнемо достойного Президента, то маємо знати все, що стосується його статків і біографічних даних. Породжує зневіру суспільства безвідповідальність і безкарність чиновників. Це також велика проблема. Бо якщо зверху крадуть, то внизу ще більше. Якщо нагорі безлад, то внизу повний хаос.

- Порівняно новий об’єкт Вашої уваги й неординарне явище в по-літиці держави – громадська орга-нізація «ФРОНТ ЗМІН». Повсюди спостерігаємо атрибути: військове оформлення, грізна музика. Хоча Ваш вигляд і настрої миролюбні. Чому так?

- Моя діяльність дуже багатогранна. Що ж стосується політичної активності, приємно констатувати факт, що відчуваю неабияку підтримку співвітчизників. Зазначу, що вже створено понад 600 осередків Громадської ініціативи обласного та ра-йонного підпорядкувань у всіх областях України, Києві та Криму. Акти-вістами «ФРОНТУ ЗМІН» є понад 25 тисяч осіб. А щодо невеселих кольо-рів, то які ж вони можуть бути, щоб відобразити країну, яка перебуває на межі банкрутства, де вимерло за останні 18 років 6 мільйонів громадян, де місячна пенсія забезпечує хіба що тижневі потреби людини, де 4 мільйони безробітних. Чим тішитись? Звідки може йти оптимізм? Тільки з одного - плану дій на майбутнє! Приміром, з проекту «Україна», який я презентував. З того, що треба робити на наступний день після виборів усім разом! Тому забарвлення, яке бачите в атрибутиці «ФРОНТУ ЗМІН», відображає реальність. А яскраві кольори, які з’явилися, - це символ майбутнього.

- Будь ласка, роз’ясніть термін «нова індустріалізація», який зустрічається в матеріалах «ФРОНТУ ЗМІН».

- Розпочну з роздумів, що стосуються варіанту, яким рухаються сьогоднішні перші особи. Вони обрали шлях, який призведе до того, що територія нашої держави перетвориться в музей під відкритим небом, який назвуть «Тут колись була Україна». Я цього не хочу! Мене така країна не влаштовує. Потрібні нова промислова революція, розвиток виробництва. З перших кроків наріжним каменем покладу нову індустріалізацію країни. У ній бачу, у першу чергу, потужне виробництво, нові робочі місця, у другу – товари… Вона, крім конкретного вітчизняного товару й постійної роботи для фахівців робітничих спеці-альностей, передбачає й енергетичну безпеку. Пригадаймо, ще двадцять років тому про Китай ніхто нічого не знав. Там сталь у тазиках плавили. Сьогодні - це одна з найрозвинутіших країн світу.
Ще одна проблема - понад сто мільярдів доларів США зовнішнього боргу України. Уявімо, що можна було збудувати на ці кошти. Напевно, ще одну Україну. Що ж відбувалось? Ми брали кредити. На них роздавали такі ж кредити людям, а вони купували імпортні автомобілі, побутову техніку закордонного виробництва. Результат: фінансували Європу, а тепер їй винні й потрібно борги віддавати. Тож заявляю: альтернативи промисловій революції, модернізації держави не існує!!! Без нових заводів, конкурентного виробництва, нових інформаційних мереж, інфраструктури, доріг, залізниці, аеропортів країни не буде, як і робочих місць.

- Якою бачите роль України в міжнародній спільноті?

- Ми побачимо її не хутором у дворі Євросоюзу чи Росії. Уже зрозуміло, що членство України в Євросоюзі при сьогоднішньому стані економіки нам не світить. Так само зрозуміло, що не увійдемо до імперії, яку очолить Росія. Висновки утверджує сама історія. З часів Київської Русі нам більше тисячі років. Саме від нашої землі пішла східноєвропейська цивілізація. І неодмінно тепер належить перехопити ініціативу. І це зробимо. Запропонуємо світові новий східноєвропейський вектор, міжнародну політику, співжиття як у європейській спільноті, так у дружбі з Росією, Білоруссю, Казахстаном, Молдовією й іншими країнами. Побудуємо стосунки, які передбачають економічний зиск, а не якісь химерні політичні речі, які пробував Кремль.

Віра ШАШУК.