Опубліковано СН
Орест закам’янілий сидів у хаті біля домовини, в якій лежав його син. Сліз на очах не було. Про що думав у ті хвилини? Можливо, засуджував Юрка, що не піддавався його волі, а може, совість підказувала, що той пішов з життя за його гріхи?
Роздуми перервав трирічний синок покійного Андрійко: «Діду, а чого це татко так довго спить? Треба його розбудити, хочу з ним погратися». Дитина потягнулася рученятами, взялася за обличчя й крикнула: «А татко змерз, він зовсім холодний! Треба його накрити». Від цього Орест ніби прокинувся. З очей градом полилися сльози, заплакали всі, хто сидів поруч.
…Свого часу Орест працював керівником однієї з організацій міста. Коли почалась перебудова, його фірма збанкрутіла. Маючи запас грошей і ще взявши кредит у банку, відкрив власний бізнес. Голова в нього варила, маючи досвід у керівництві, швидко налагодив справи. Велику надію покладав на двох синів: Петра та Юрія. Хотів, щоб вони стали його помічниками, навіщо пускати у свою справу чужих людей?
У старшому не помилився. Петро мав батьківську вдачу. Закінчивши економічний факультет Київського фінансового інституту, став повним господарем у бізнесі: вів облік, бухгалтерію, умів обійти податкову, інші контролюючі служби, тож прибуток фірми зростав з кожним днем. Меншого Орест влаштував у юридичний інститут, хотілося мати свого фахівця-юриста, який захистив би від нечесних операцій. Він був повною протилеж-ністю старшому братові. Ще в дитинстві Петя міг когось обманути, навіть батька з матір’ю, щось украсти, коли ж попадався, завжди викручувався. Юрко ріс чесним, справедливим, не любив обману. Через це між братами часто виникали сварки. Батько завжди підтримував старшого, казав: тепер світ такий, не обманеш – не проживеш.
Коли Юрко закінчив навчання, Орест влаштував його на роботу в адвокатську контору. Хай набереться досвіду, думав, а там заберу до себе. Син же своєю професію не був задоволений, мріяв стати вчителем молодших класів. Коли приступив до роботи, у кабінеті з’явився шеф, подав документи: «Ось, Юрію Орестовичу, доручаю Вам серйозну справу. Ознайомтеся добре й зробіть так, щоб ця людина (вказав на прізвище) була виправдана перед судом. Це буде Ваш перший екзамен. Витримаєте – матимете гарний гонорар». Згодом молодий адвокат зайшов до шефа: «Відмовляюся вести цю справу: людина, яку маю виправдовувати, - злочинець, убивця. Це всі в місті знають». - «Але не забувай, чий це син. З мертвого що візьмеш? А ці люди добре заплатять». - «Я не хочу грошей, облитих сльозами матері покійного. Що про мене люди скажуть, коли виправдаю злочинця?».
Зрозумівши, що нічого не доб’ється, ке-рівник взяв справу й виконав її бездоганно. «Така робота адвокатів, - повчав молодого юриста старший колега. – Тут іноді потрібно мати холодне серце, якщо хочеш добре жити». «Мене вчили в інституті захищати справедливість, а не зло, - відповів Юрій. – Дайте мені якусь справу на захист невинної людини». - «А навіщо захищати людину, яка ні в чому не винна». - «Ой, не кажіть, Василю Григоровичу. У тюрмі так багато сидить безневинних людей…».
Тож працював Юрій в адвокатурі недовго. Подав заяву й розрахувався. Батько шаленів від злості. «То не моє, тату», - спокійно відповів. Але Орест не здавався. Йому хотілося поставити сина на свою дорогу, щоб міг легко заробляти гроші. Тому влаштував по знайомству в ДАІ інспектором дорожньо-патрульної служби. Та й там Юрій не затримався: бачив, як іноді невинних водіїв притягували до відповідальності, штрафували, а зі злісних порушників або навіть з тих, хто перевозив якийсь заборонений товар, брали хабарі й відпускали. І знову звільнився.
Орест був сам не свій. Батько, який жив за своїми законами, не міг його зрозуміти: «Ти хочеш справедливості? Де ж її тепер знайдеш?». - «У моїй душі вона, тату, - казав Юрій. – Я з нею народився, і буде зі мною до кінця днів». Почувши це, мати стала на захист сина: «Чого ти пристав до дитини? Юрко вдався в діда, мого батька. Він нікому за життя не робив зла, прожив чесно, таким хотів бачити дітей і внуків». - «А що він нажив за своє життя? Ходив весь час у постолах». - «А що ти нажив, Оресте? Тільки бізнес. Ти послухай, що про тебе люди в місті говорять. Свічки за твоє здоров’я в церкві ставлять, а це вже страшно. Бо ти чим далі, тим більше нахабнієш, не бачиш людей, які на тебе працюють. І обманюєш їх заради своєї наживи». - «Плював я на всіх! І не вчи мене, як жити. Тобі що, погано за мною?». - «Ну й нічого доброго не бачила. Тебе для сім’ї ніколи не було. На мене люди вже пальцями тикають. Ти хочеш, щоб Юра йшов твоєю дорогою? Досить того, що Петро тебе розуміє. А Юрка не чіпай. У нього своє життя, і він проживе його, як судила йому доля».
Більше до сина Орест не чіплявся, але в душі так і залишилася неприязнь. А Юрій влаштувався на роботу, що була йому до вподоби, зустрів свою половинку – карооку Марічку. Весілля Орест не зробив, бо не ту покохав син. Але Юрій цим не переймався. Вони розписались і пішли жити до її батьків. Теща й тесть прийняли зятя, як рідного. Знали ж бо його давно. Не дорікали, що батько такий багатий, а сина випровадив ні з чим. Дивувалися тільки, як дитину з таким добрим серцем можна не любити. Орест і сватів своїх не визнавав, бо то ж не його кола люди. І з Юрієм не спілкувався. У матері на душі було важко від того, що син з батьком не можуть знайти спільної мови: «Гріх на душу береш, Оресте, чим завинила перед тобою твоя дитина?». - «То не моя дитина, – кричав він, - а твоя. Юрко тільки тебе слухав! У мене Петро син, він розуміє!».
Отак і минав час. Юрій жив у приймах, бо батько його у свої хороми не пускав. Уже й синочка мав, іноді навідувався до рідних людей, та Орест був до онука байдужим. Тільки баба Оля не спускала Андрійка з рук. Юрій бачив, як батько стрічав його холодним поглядом, а йому так хотілося, щоб зрозумів, пригорнув, дав добру пораду… Та не діждався.
Якось зранку в суботу, коли батька не було вдома, навідався до матері. Зраділа Ольга, але й здивувалася, бо ще ніколи син у таку пору не приходив. Помітило материнське око, що чимось стривожений.
- Мамо, цієї ночі приснився сон, ніби батько збудував для мене великий будинок і так співав на новосіллі, що всі люди дивувалися. Що б це означало?
Тьохнуло серце в матері, бо сон віщував недобре. Але сину нічого не сказала, заспокоїла.
- Піду, мамо, завтра в церкву до сповіді. Хай той сон іде кудись далеко.
Ольга промовчала, тільки подумала: «Ой синку, синку, чим же завинив перед Богом? Ти ж нікому не чинив зла, робив тільки добро, що ж скажеш батюшці, які в тебе гріхи?».
Цілий день ходила Ольга схвильована, вночі не могла заснути. Розповіла про сон чоловіку. «А чого ти переживаєш, - спокійно відповів Орест. – Йому приснилось те, про що він думає. Та не діждеться. Будувати йому нічого не буду». А Юрій таки сповідався в неділю. А з обіду з Марією пішли на весілля до її родичів. Пізно ввечері разом з товаришем, який теж був з дружиною, повертались додому. У парку серед нічної тиші почувся жіночий крик про допомогу. Юрій відразу насторожився. «Пішли звідси, - мовив товариш, - навіщо воно нам». Жінки підтримали його. Юрій кинувся туди, звідки чулися зойки. У темряві помітив, як троє молодиків намагаються згвалтувати дівчину. «Що ви робите, негідники?» - тільки сказав й отримав ножа в спину, відразу й помер. Недарма тривожилось серце матері від синового сну. Бо відчувало його погибель. «То за твої гріхи, - голосила й гримала чоловіка в груди Ольга. – Ось і збудував ти йому хату, з якої синочок не навідається до нас ніколи». Той стояв, мов вкопаний.
Батюшка на похороні, дивлячись, як побивається над дитиною мати, казав: «Не плачте. Бог забирає до себе кращих. Ваш син прожив коротке життя, але залишив про себе добру пам’ять. Він загинув, захищаючи від наруги чужу людину. Якби обійшов стороною, залишився б живим. Але добре серце так вчинити не могло, і Бог прийняв його у свої обійми. Він відлетів на небо, мов ангел, з чистою душею, бо напередодні загибелі прийняв сповідь у церкві. Тож моліться за його вічний спокій».
Смерть сина залишила рану на серці матері на все життя. А Орест заспокоївся скоро, продовжував заробляти гріхи. То вже, певно, для онуків. Бо людей, які відчули смак грошей, зупинити ніщо не може.
Володимир Пінчук.