Опубліковано Світлана Ляшко
Фото Василя Сосюка.
1933 рік. Голод… Страшна сторінка історії нашого народу, коли в країні з багатими чорноземами, хлібниці Європи від голоду помирали люди. Скільки їх тоді загинуло - достеменно невідомо й досі.
Та цифри ці вражають: від 5 до 10 мільйонів. І цей страшний злочин тодішньої влади проти власних громадян визнали геноцидом уже тринадцять країн світу. Ще живі очевидці тих подій. Хоча вони були дітьми, та пережите закарбувалось у пам’яті й свідомості назавжди, адже втратили найрідніших, найближчих людей. Вимирали сім’ями, селами, бувало, хоронили ще живими… Хіба можна таке забути?!Минулої суботи в Україні вшанували жертв Голодомору акцією «Засвіти свічку». Сарненці, гості міста зібралися біля меморіального знака тим, кого скосила голодна смерть, щоб вклонитися їх пам’яті, помолитись, аби Всевишній дарував покій їх невинно загубленим душам. Відкриваючи мітинг-реквієм, голова райдержадміністрації Петро Рухер сказав:
- Сьогодні мільйони співвітчизників за покликом серця йдуть до храмів, пам’ятників і обелісків, могил і курганів, щоб вшанувати загиблих земляків, схилити низько голови перед їх світлою пам’яттю.
Голодомор 1932-1933 років є найбільшою в історії людства гуманітарною катастрофою. Це була чітко продумана, відпрацьо-вана операція комуністичної влади. У такий нелюдський, цинічний спосіб вона хотіла знищити українське селянство як основу нації, носія генетичного коду, саму можливість будь-коли відродити незалежну державу.
Щохвилини в Україні помирали 17 чоловік, тисяча – щогодини, 25 тисяч – щодоби. Народ убивали повільно, не розстрілами, не в газових камерах. Цей удар був завданий по основі нашого духу: родині, вірі в Бога, любові до землі. Люди божеволіли, матері їли своїх дітей, проклинали небо, до якого раніше звертались з молитвою, кляли землю, яка їх годувала та яку вони щиро любили. Президент України Віктор Ющенко впродовж останніх років робить багато, щоб не забували свою історію, якого роду-племені. Народ, який не шанує минуле, не може мати щасливого майбутнього. Цей Голодомор страшний і тим, що за нього ніхто не розкаявся, не попросив вибачення, не поніс покарання.
Благочинний Української православної церкви району отець Олександр і настоятель Української автокефальної церкви м. Сарни отець Юрій закликали свято берегти пам’ять безневинно убієнних громадян, молитись, щоб ніколи не повторилось таке лихоліття на багатостраждальній землі. Хвилиною мовчання вшанували присутні всіх, хто не вижив, завчасно пішов з життя жахливою голодною смертю, кого навіть не похоронили по-християнськи. Отець Юрій і настоятель Української православної церкви Київського патріархату м. Сарни отець Петро відслужили поминальну панахиду, а біля пам’ятних знаків заясніли живі квіти.
Того вечора ще довго горіли свічки в оселях українців. Горіли незагоєною раною в їх душах від усвідомлення страшної трагедії, що забрала мільйони життів чоловіків, жінок, дітей… Забувати про це не маємо права.