Творить добро, допомагає людям

цілитель з Карпилівки Юрій Мартинюк

Народжується людина – і Бог посилає їй долю. Ось тільки заглянути наперед нікому не дано, якою ж вона буде. Потрібно вміти прислухатися до свого внутрішнього голосу, не суперечити, адже десь там, у закутку душі, і захована ціль, з якою приходимо в цей світ. Піввіку топче ряст житель села Карпилівка, народний цілитель, ентузіаст з різностороннім баченням світу Юрій МАРТИНЮК.

У багатодітній сім’ї, де зростало дев’ять синів і дочка, Юрко був третьою дитиною. Ще з дитячих років цікавився незвичайним ремеслом мами, яка позбавляла односельців болю, вправляла вивихи, лікувала спини. У будь-яку пору йшли до неї за порадою і старі, й молоді. Нікому не відмовляла Ольга Семенівна, то ж люди дякували їй. Малий Юрко бачив, як її руки вправно бігають по хребту хворого, і через деякий час недуга відступає. Матір і стала першим учителем, поділилась секретами цілительства. До слова, жінка й досі, незважаючи на поважний вік, непосидюча й зугарна до будь-якої роботи.
Закінчивши місцеву школу, хлопець продовжив навчання в Сарненському СПТУ-1 (нині – ліцей аграрного профілю). Потім була служба в армії. Молодого солдата, який пройшов ретельний відбір у Москві, направили на шестимісячні курси санінструкторів при військовій академії в Угорщині. І досі пам’ятає лекції та практичні заняття, які проводив видатний учений, лікар Йожеф Береш (автор відомих однойменних крапель). Юрій був здібним студентом, пригадались і мамині уроки…
Молодих санінструкторів готували для супроводження військових колон і служби в Афганістані. Але доля розпорядилась так, що Юрія Мартинюка залишили служити в Будапешті. Після армії повернувся в рідне село, почав працювати в колгоспі. Добре пам’ятає зустріч зі своїм першим пацієнтом на «гражданці», односельцем Василем. Бідного парубка скрутило так, що ледве ноги переставляв. Виявив бажання допомогти. Руки пробіглися по спині, пальцями відчував кожен хребець. Так і є – затиснутий нерв, заблокована нервова система. У пам’яті зринули настанови маститого угорського лікаря – і Юрій, віднайшовши причину, усе виправив. Хворому відразу ж полегшало, ніби світ біліший став. Довго дякував своєму спасителю.
Невдовзі зустрів Юрій найвродливішу дівчину Ганну, яка назавжди полонила юначе серце. Одружилися та й заходились господарювати. Три дочки викохали удвох із дружиною, три квіточки. Старша Танюша вже й заміж вийшла, подарувала батькам онученьку Дану, радість і втіху. Середульша Валентина живе в Києві, працює кореспондентом на авторалі. Тепер мама з татом здебільшого милуються дочкою з екранів телевізора. Найменша Яна здобуває професію кухаря-кондитера у ВПУ-22 м. Сарни. Гордяться Юрій Павлович і Ганна Вікторівна своїми доньками, славні вони в них.
Кажуть, батьків не вибирають. Однак пишаються дівчата ними, простими сільськими трудівниками, які знають ціну людського життя і в будь-яку хвилину готові прийти на допомогу кожному, хто потребує.
- Скільком же людям Ви допомогли? – запитую пана Юрія.
- Та хто ж їх рахував? Може, тисяча, а може, й дві. Хіба це важливо? – скромно відповідає і розказує про випадок, який трапився нещодавно в лікарні, коли перебував у кардіології. Вночі звернувся до нього пацієнт Михайло, в якого зміщена ключиця. Від болю чоловік не знав, де подітись, благав порятунку. Допоміг, звісна річ, інакше не можна. З вдячністю та теплотою згадує цілитель медсестру з Катеринівки (на жаль, забув її ім’я) як медика від Бога. Про себе не любить говорити, хоч загалом цікавий співрозмовник, дасть слушну пораду на всі випадки життя.
- Потрібно прислухатися до свого організму, він сам підкаже, що йому потрібно, - стверджує костоправ, - а ще вірити в Бога, жити за його заповідями, тоді й хворі-ти будемо менше.
Знаю, що нині чоловік на обліку в районному центрі зайнятості. Щомісяця приходить на реєстрацію, а там на нього вже чекають пацієнти. Та й до нас, у Будинок культури, охоче заходить поспілкуватися, порадити, допомогти, завжди усміхнений і доброзичливий. У молоді роки працював кіномеханіком і завклубом, любить музику, добре грає на гармошці, бубні, гребені. Крім цього, Юрій Мартинюк – перший танцюрист на селі. Нещодавно в складі троїстих музик с. Карпилівка брав участь у звітному концерті Рівненщини на першій сцені України. А ще чоловік любить землю, охоче доглядає за садом, городом, радіє власноруч вирощеному врожаю.
Творити добро, співчувати та допомагати ближньому – життєве кредо таких людей, як Юрій Мартинюк.

Зоя ФЕДОРЧУК.