Хатинка-веселинка

Буде бобрик
без штанів

По корчах малий бобер
П’ять штанів за день подер.
А сьогодні вже десяті
Зашиває мама в хаті.

Ще мине так кілька днів -
Буде бобрик без штанів!

Я кобилку запряжу

Я кобилку запряжу,
Я кобилці «Но!» скажу.
Ти вези мене туди,
Де калинові сади.
Там поп’єш води з кринички,
Я ж нарву тобі травички!

Наловив кріт світлячків

Кріт учора наловив
Цілу торбу світлячків.
Швидко їх поніс в ту пору
У свою темнющу нору.
І сказав, що вже в норі
Видно так, як надворі!

Жаба краба налякала

Серед ночі стара жаба
Налякала якось краба.
Той забіг мерщій у хату,
Пожалівся мамі й тату:
- Там таке страшенне
Квака щось зелене,
Ще й добре пузате,
Бридке і окате!

Василь ТИТЕЧКО.

Маленькі трудівники

У Іванка є сестричка,
Рум’яненьке в неї личко.
Він про неї дуже дбає,
У всьому допомагає:
Куховарити, ліпити,
І уроки вмить зробити,
У дворі м’яча ганяти:
«Все, втомились. Хочем спати!».

Жовтенькі
колобочки

У ставочку, в холодочку,
Тішиться вся дітвора:
Привела курчаток квочка
До водички із двора.
Потомились, хочуть пити
Ті жовтенькі колобки.
Сонцем милим обігріті,
П’ють водицю залюбки.

Черв’ячковий дім

В черв’ячків - великий дім,
Родичі усі у нім.
Перший поверх - жовта грушка,
Тут листочок - це подушка.
Ну а другий - мала сливка,
Ось така у них домівка.

Петро КАТЕРИНИЧ.

Диво
природи

Темна ніч гуляла світом
І здружилася із літом.
Вся природа засинає,
Ніби в хмари відлітає.

Та як вранці вже проснеться,
То із сонцем поведеться,
А воно їй шле проміння
Для хорошого цвітіння.

Та коли прийде вітрець –
Зразу ж радощам кінець.
Але хмари помагають
І на поміч поспішають,

Щоб природа оживала
І повітря їм давала.
Та коли вже розберуться,
То до сонця повернуться.

Оксана КРУК.

Кізка-танцюристка

Вийшла кізка пострибати,
Любить вона танцювати
У садочку, де травичка,
У червоних черевичках.

Приспів:
Стуки-стуки каблучками,
Руки в боки кулачками,
Гоп-гоп під музики,
Гарні в кізки черевики.

ІІ
Вліво, вправо поверталась,
За спідничку ще трималась,
На носочках пострибала,
Дріботушку вибивала.

Приспів.
ІІІ
В танці весело кружляла,
Всіх навколо забавляла,
Кізка вміла танцюристка,
Кізка - лісова артистка.
Приспів.

Жанна КАЧИНСЬКА.

Зимова нічка

Така гарна, така мила
Ніч зимова прилетіла:
Мов небесні світлячки,
Світять в небі зірочки,
І сніжинки, мов пушинки,
Білі-білі, як перлинки,
Невгамовні прилетіли,
Землю-матінку накрили.

Ганна ФІЛОНЧУК.

Мама розкаже

Йде в садок маленька Ната,
А за ручку веде тато.
- Розкажи мені, будь ласка,
Де живе зимова казка?
Де у лісі сплять звірята? -
Все пита маленька тата.
-Почекай! - татуньо каже, -
Мама дома все розкаже.

Надія СВИЩЕВСЬКА.

Котеня

(казка)

У гості до бабусі Нати приїхав маленький внук Владик. Він швидко пробігся по садочку, виглянув на город, перевірив усі хлівчики й закутки кругом хати. Аж раптом на дорозі зустрів маленьке сіре котеня. Воно лежало клубочком під теплим сонцем і тихо муркотіло.
- Ой, що це?! – радо вигукнув Владик, побачивши його, і взявся відразу будити. Схопивши котеня обома руками, підкинув угору. Воно впало на ноги й злякано дивилось на Влада. А він, сміючись, мовив:
- Ми ще пограємось з тобою, - і побіг на кухню, де на нього чекали за столом.
Наступного дня, зіскочивши з постелі, маленький хлопчик подався шукати котеня. Воно якраз пило молоко зі своєї тарілки. Владик, міцно схопивши його за хвоста, потяг на город і жбурнув у гарбузиння. Тваринка, голосно нявкаючи, кинулась навтікача, а її мучитель аж очі заплющив від задоволення.
Наступна зустріч сіренького з внуком баби Нати теж була нерадісною, бо малий з усієї сили ногою наступив на хвоста.
- Мяв-мяв! – закричало від болю котеня й, опустивши голову, подалось за хату. А Владик з цього так реготав, що аж за живота тримався.
Так продовжувалось декілька днів підряд. Котеня не могло спокійно ні їсти, ні спати – скрізь за ним гонився маленький бешкетник. Уже й бабуся не раз просила, аби залишив його в спокої. Та хіба ж послухає? Хіба дасть отак просто пройти повз ним і не зачепити ногою чи палицею?
Одного разу стомлений за день хлопчик ліг спати. Тільки заплющив очі, як перед ним з’явився велетенський кіт. Це було те саме котеня, що жило в баби Нати, але таке велике та страшне, що Владик від страху поліз під ковдру. Та раптом ковдра, подушка і навіть його ліжко стали теж великими. А кіт тим часом наступив лапою на один кінець ліжка, й воно перекинулось. Тоді хлопчик побачив, що й іграшки, якими він щодня грався, теж були в декілька разів більші за нього. Навіть улюблений літачок став таким величезним, що легко можна було поміститися в кабіні. Зрозумів тоді – хтось зробив його маленьким, перетворив на зовсім крихітного. Тим часом кіт, побачивши хлопчика, почав з ним гратися. То наступить волохатою лапою на ніжку, то по підлозі почне качати.
- Ой, допоможіть! – кричить Владик. Та ніхто його не чує. А кіт далі грається, крутить малого в лапах, що аж голова обертом іде.
- Ой, не мо-жу, до-по-мо-жіть!!! – закричав щосили. Раптом у кімнаті хтось увімкнув світло. Хлопчик протер очі й побачив перед собою бабусю.
- Ти чого кричиш? – запитала вона. – Що тобі наснилось, дитино?
- Нічого, - коротко відповів малий і озирнувся навколо, де все було на своїх місцях і звичних розмірів. Аж повеселішав.
- Добре, - мовив сам до себе, - що це був сон, а не насправді. Бо інакше як жив би в одній хаті з таким капосним котом? Владик притих, задумався над своїми словами й тим страшним видінням.
Після цього хлопчик вибіг на двір і побачив котеня, яке сиділо під хлівом. Воно зіщулилось і хотіло втікати. Та Владик враз простяг свою маленьку руку та погладив його. Котеня витягнуло спинку й солодко замуркотіло, а потім підійшло до хлопчика та притулилось до ніг.
- Думаю, тепер ми потоваришуємо! – сказав Владик і простяг сіренькому шматочок хліба.

Василь ТИТЕЧКО.

Дятлик

Гарний дятлик в мене є,
Звуть його Гавришко.
Дзьобиком він стукає,
Полюбляє шишки.
Має крильця міцні дуже,
Хвостик, як в сороки.
Він до мене каже: «Друже,
Сідай за уроки».

Песик Бім

Ми знайшли його малим,
Я назвала його Бім.
Він красивий і кошлатий,
Любо з ним мені гуляти.
Всіх чужих він відганяє
І мене охороняє.
Дуже добре разом нам,
Я його вам не віддам.

Анастасія ДЯКОВА.

Загадки

В кожусі в нього холоднеча,
Його ж чекає вся малеча.
Один раз взимку він приходить
І хороводи з дітьми водить.
Ще віршики розказати просить
І подарунки всім приносить.

(Дід Мороз).

* * *
Побіліло враз подвір’я,
Наче хтось розсипав пір’я.
З неба падають пушинки.
Це не пір’я, це ……………………

Сніжинки).

* * *
Річка стала наче металева,
Мов пройшлась всевладна королева.
Що це: панцир чи могутній слід?
Це мороз все закував у ……………

(Лід).

* * *
Лиш до взуття їх прикріпили -
В ту ж мить, мов птахи, полетіли.
Дві довгі палиці в руках,
Мандруєте скрізь по снігах.
Летять-біжать, мов звірі хижі.
Що ж це за звірі? Звісно ж, ………

(Лижі).

Тетяна КОРНІЙЧУК.

На поляні враз з’явився,
У травичці поселився
І накрився ще листком,
Зветься він …………………………

(Боровиком)

* * *
Влітку світить, а ще гріє,
Кожен з ним дружити мріє.
Заглядає у віконце
Тепле і яскраве …………………………

(Сонце).

* * *
Він весь круглий, ще й швидкий.
Він у грі такий верткий!
Б’ють його весь час ногами,
Проте дружить він із нами.
По травичці гарно скаче,
Хто це буде, діти?

(М’ячик).

Жанна КАЧИНСЬКА.