Опубліковано СН
Чим більше дізнаюсь про Анечку Гамзу (саме так любляче її називають усі, хто знає цю надзвичайну дівчину), тим глибшають симпатія й повага до жвавої, життєрадісної юнки з русявим волоссям. І разом з цим зростає й гордість за неї, бо Анечка справді неординарна особистість. Адже на її долю випали нелегкі випробування. Утім, вона впевнено торує стежку в самостійне життя.
…Народженню донечки безмежно раділи тато з мамою, які з нетерпінням чекали її появи. Та в півроку помітили, що Аннуся болісно кривиться, стаючи на ніжки, падає, плаче. Батьки підняли тривогу. Чого тільки не довелося пережити!
Випадок звів з уродженцем Сарн, лікарем Олегом Савчуком. Він обнадіяв, узявся за складну, для декого здавалось безнадійну справу. Але не для Олега Борисовича, висококваліфікованого маестро скальпеля.Проаналізувавши рентгенологічні знімки, провів детальне обстеження маленької пацієнтки. Запросив згодом до себе в Петрозаводськ у дитячу республіканську лікарню, де працював заступником головного лікаря, завідував хірургічним відділенням. Принагідно зазначу, що Олегу Савчуку до звання заслуженого лікаря Карелії додалося ще одне - заслужений лікар Росії.
Він уже наперед уявив, як на екрані побачив, на що потрібно спрямувати зусилля. Одночасно провів три операції поспіль: на стегні, коліні та ступеневому суглобі, що зайняло 6 годин. Саме стільки часу дівчинка перебувала під наркозом, а лікар-хірург на чолі бригади - на ногах, щоб допомогти п’ятирічній землячці. І вилікував би, казав, якби хоч на рік раніше до нього звернулися. Прооперувавши малечу, запевнив, що Аннуся буде ходити, правда, за допомогою палички.
Мама й досі не може без сліз згадувати ту осінь, коли загіпсовану під руки, мов кокон шовкопряда, донечку привезли з чоловіком додому. Неймовірно тяжко й довго довелося розробляти ніжку. За десять місяців перебування на лікарняному листку Раїса Гамза висохла на билинку. Але ні на хвилину не покидала Аню. Обидві плакали, коли бралися за «витягування». Чоловік не витримував, виходив, а вони…
- Знала, щоб там не було, але мушу перебороти себе, потамувати душевний біль, налаштувати донечку на таку нестерпно болючу фізичну процедуру задля полегшення її ж становища в майбутньому. Робила все можливе, аби прооперована ніжка рухалася, згиналися коліно, стопа, - змахуючи непрохані сльози, пригадуває Раїса. - А донечка виявилася оптимісткою, сама щодня підставляла ніжку - і терпіла.
Згодом дівчинка почала підніматися, потихеньку вчилася ходити з паличкою. Батьки раділи - слава Богу! Коли їй виповнилося 7 років, звернулися в НВК «Школа-колегіум» ім. Т. Шевченка. Директор Ніна Тіткова пішла назустріч. Додому зачастила вчителька початкових класів Галина Бузько. Ось що вона згадує: «Три роки працювала з Анечкою Гамзою і весь цей час була приємно вражена. Якщо застосувати до дівчинки прикметники, то до них обов’язково треба додавати «най»: найстаранніша, найтерплячіша, найвідповідальніша… Дуже добре вчилася, з легкістю схоплювала ази науки. Відвідування цієї незвичайної учениці викликало й біль. І досі без сліз не можу згадувати її. Треба мати кам’яне серце, витримку, бачачи, як вона не по-дитячому серйозно ставиться до нелегкої праці - навчання. Ця дитина - справжня маленька героїня. Вихована, стримана, ерудована, дуже добре підготовлена до занять. Адже батьки, до речі, для всіх нас прекрасний приклад, створювали відповідні умови й повсякчас дбали про всебічний розвиток дочки. Купували чимало додаткової пізнавальної літератури. Працювати з нею було легко: настільки відповідально переймалася навчанням. Дівчинка, на жаль, не могла грати у жваві ігри, точніше мало бавилася з дітьми. Дуже рано її навчили читати, причому захоплювалась не казками, а дорослою, документальною, художньо-публіцистичною літературою, що не природно для її віку. Не за роками розвивалася, вже тоді був помітний високий розумовий потенціал Ані. Росла дуже доброю, за що її любили всі: вчителі, однолітки, школярі. Спілкування з нею залишилося доброю згадкою на все життя. Таких одержимих дітей більше не зустрічала».
- З чоловіком намагалися підтримати бажання дочки до навчання. Щоб Ані ближче було ходити в школу, придбали поблизу будинок, і вже в п’ятий клас вона пішла сама, - розповідає мама.
Класний керівник, голова творчої групи «Альтернатива» Тетяна Костюк, яка викладала зарубіжну літературу, теж дивувалася начитаності учениці, її надзвичайній наполегливості, безвідмовності. Завжди готова відповідати на уроці, могла годинами розповідати про прочитане поза програмою. Ввічлива, чуйна. Це вражало. Анечку не можна було не любити. Ровесники не вибували з її двору, ніби заповнювали минулі роки обмеженого спілкування з дітьми. Маленька героїня була скрізь першою: неперевершеною в навчанні, суспільно-корисних справах, під час відпочинку…
Людмила Ромашко, яка випускала 11-А, де навчалася Анна Гамза, додала: «Настільки трудолюбива, ніби невтомна бджілка, хоч що доручи - все виконає. Дуже товариська. Жоден день народження ровесників не обходився без її участі. І дома в неї завжди було гамірно. Гостинні батьки охоче приймали всіх шкільних друзів. Завжди усміхненою приходила в клас, мала чудові стосунки з однокласниками. Захоплювалася й римуванням, писала вірші. Душевно багата, щира й щедра її натура підкорювала кожного, хто з нею знався. Це позначилося і на поезіях, з якими знайомі не лише в НВК, а й відвідувачі міського Будинку культури «Залізничник», економіко-правового ліцею «Лідер».
Про її наполегливість і принциповість засвідчив іспит з математики під час зовнішнього незалежного тестування, що проходив у ВПУ-22. Батьки відмовляли, казали - не берись, та все ж наполягла на своєму, бо мріяла стати… Не буду розголошувати дівочу таємницю. Розв’язала Анечка задачу вищого рівня, що, як не прикро, не враховували, а от у наступному завданні зробила одну-однісіньку незначну помарочку. Інспектор же виявилася надто суворою, нетактовно зробила зауваження. Дівчина розгубилася, залишила аудиторію вся в сльозах…
Не склалося… Мрія згасала… Вдома переконали подати документи в Рівненський державний гуманітарний університет. За результатами тестування Анна Гамза успішно пройшла на державне навчання на факультет «Початкова освіта». Вона - студентка! Рідні задоволені, а найменший братик Максимко, до слова, вже першокласник, напевно, найбільше: його сестричка добилася свого. Пишаються вихованкою й учителі НВК, бо продовжує їх благородну справу. Тетяна Костюк переконана, що Аня буде прекрасним педагогом, для цього має всі задатки, непідвладні випробуванням. Вона доведе, що «справа вчителя скромна зовні, але одна з найбільших справ в історії». Ці слова сказав у свій час класик вітчизняної педагогіки К. Ушинський саме про невтомних сівачів розумного, доброго, вічного.
Плин часу доводить мудрість і життєвість цієї думки, і приємно, що землячка приєдналася до когорти творців особистостей. Тож зичимо їй усіляких життєвих гараздів, фортуни й попутного вітру на самостійному шляху.
Раїса БРИЧКОВА.