Опубліковано СН
Нещодавно на телеканалі «Інтер» стартував новий телепроект «Битва українських міст», про який уже повідомляли «Сарненські новини». Усі учасники, попередньо пройшовши досить вимогливий кастинг, змагалися за краще місто нашої держави в столиці Аргентини Буенос-Айресі. Своїми враженнями від далекої поїздки до Латинської Америки попросив поділитися одного з учасників команди Рівного, уродженця с. Корост Дмитра КЛИМЦЯ.
- Вітаю, Дмитре, на рідній землі. Тож яка вона, Аргентина? Як прийняла українських туристів?
- Якщо враховувати те, що з Борисполя відправились при температурі мінус 20 за Цельсієм, а в аеропорту Буенос-Айреса позначка термометра фіксувала плюс 35, то можна сказати, що гаряче, навіть дуже. Взагалі, що найбільш вразило, коли ступив на чужу землю, то це величезні таргани розміром звичайного мобільного телефона. Вони безперешкодно бігають вулицями міста. Для місцевих жителів це звичайнісінька річ. Мабуть, вони вже до них так звикли, як українці до набридливих мух.
Рослинність не дуже відрізняється від нашої. Хоча є різні види пальм і баобабів. Місто дуже велике, з майже 13-мільйонним населенням, а це третя частина жителів усієї Аргентини. Дивує його контрастність, де поміж декількох хмарочосів еліт-класу та бізнес-центрів спокійно може стояти гіпсокартонна хижа розміром звичайної української хатньої кухні та ще й без даху. Такого в наших містах точно не побачиш. Дуже рівні та сучасні дороги, а от автомобілі - здебільшого старенькі моделі із Західної Європи. Побачити сучасного джипа – велика рідкість. А в Україні навіть у найменшому містечку половину тротуарів заставлено такими автівками. Побутова техніка та харчі коштують дорожче, ніж у нас, одяг - майже так само. Щодо одягу, то в них він дуже яскравий, виразний. Кросівки червоні, штани зелені, а сорочка фіолетова – ось звичайне вбрання пересічного аргентинця.
- Яке ставлення місцевих жителів до приїжджих? Адже гостинність – це обличчя будь-якої нації...
- Аргентинці дуже привітні та щирі. Коли одного разу зайшов у супермаркет, звичайний покупець цього закладу, впізнавши в мені туриста, мало не за руку водив і показував товари, які були потрібні. За це йому подякував, а от від плати відмовився навідріз. Хоча там багато бідняків і безпритульних. Коли вийдеш увечері перед сном подихати свіжим повітрям, то мало не всі вулиці ними переповнені. У місті бракує робочих рук, тож заробити на життя легко й просто. Проте люди з власної волі не хочуть іти працювати.
Ще одна річ, яка вразила, - це брак у місті елементарних ящиків для сміття. Місцеві жителі просто перед своїми будинками у відповідний час виносять у поліетиленових пакетах непотріб і залишають на вулиці. Цілий день їздить відповідна спеціальна служба й збирає його. Але все одно багато чого залишається, позаяк пакети рвуться, люди виносять сміття невчасно. Ввечері на вулицях дуже брудно. На ранок постає зовсім інша картина: все навкруги чисто й охайно. А потім знову той же сценарій.
- Дмитре, давай перейдемо до вітчизняних «зірок». Яке враження справили вони, адже до цього ти знав їх хіба що по цей бік голубого екрану? Чи досить помітно їх буденне життя відрізняється від ефірного?
- Я був у їхній компанії рівно місяць. Ніякого возвеличення «зірок» над іншими учасниками «БУМу» не помітив. Усі жили дружно, як одна сім’я. Спілкувались на рівних. Навіть дозволяв собі пожартувати над дядею Жорою й іншими знаменитостями.
- Знаю, тобі довелося побувати на весіллі. Розкажи, як це було.
- Це дійсно так. Адже двоє учасників львівської команди саме тут знайшли своє кохання і стали на рушничок щастя. Пам’ятне й щасливе дійство організував за свій кошт канал «Інтер». Самі молодята не очікували такого. Вранці їх розбудили й сказали: «У вас сьогодні весілля» - і повезли вибирати одяг на урочистість. Це було сюрпризом не тільки для них. Почесний кортеж довго возив містом молодят. Варто відзначити, що весілля Христини та Миколи гуляли в п’ятизірковому готелі в Буенос-Айресі, біля входу до якого серед багатьох інших вивісили й прапор України. Саме сюди з’їхались друзі молодят, учасники та зіркові капітани для того, щоб привітати подружжя з найголовнішою подією в їхньому житті. Серед гостей був Надзвичайний повноважний посол України в Аргентинській Республіці Олександр Тараненко, продюсер Єгор Бенкендорф, співачка Руслана Лижичко, актриса та телеведуча Руслана Писанка, телеведучий Костянтин Грубич, Фагот і Фоззі з гурту «ТНМК», лідер групи «Gouache» Іван Розін, боксери Володимир Вірчис, В’ячеслав Узєлков і Дмитро Нікулін, ресторатор Микола Тищенко, фіналістка конкурсу «Міс світу» Ірина Журавська, олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики Валерій Гончаров і багато інших.
Український колорит весілля відчувався ще біля входу до ресторану. Молодят зустріли дощем із рису та монет - на щастя. Одразу на місці влаштували торги з нареченим за наречену. Щоправда, вони були не зовсім звичайними, оскільки «продавці» так і не визначились, за яку валюту вигідніше продавати - гривні, песо чи долари. Тому вирішили брати талантом. Тут довелося віддуватися свідку Івану Розіну - йому в дуеті з Фаготом треба було виконати відому «Червону руту». Лише після цього наречену офіці-йно повернули нареченому, а гостей запросили на бенкет. Коли ж випили за молодих, В’ячеслав Узєлков і Фоззі влаштували бійку. Ну справжнє тобі українське весілля! Офіціанти як побачили, що боксер лупцює музиканта, налякано кинулися кликати на допомогу організаторів вечірки. А коли повернулись з підмогою, побачили, як обидва учасники мордобою сміються, тримаючись за животи. Виявляється, насправді українські «зірки» влаштували аргентинським друзям показовий виступ. Насамкінець обряду одруження наречена за традицією кидала весільний букет.
Такої імпровізації місцеві жителі, мабуть, у житті ще не бачили. Бо ж спостерігали за цим дійством з відкритими ротами. Власник готелю, розчулений українським весіллям і такою кількістю «зірок», подарував молодятам королівський номер на добу. До речі, ми не тільки святкували весілля на аргентинській землі, а ще й родини. У ведучого «БУМу» Степана Казаніна (95 квартал) народився син, з чим його й привітали. Звісно, молодому татусю «дякувати» довелось також у рес-торані.
- А які страви полюбляють аргентинці?
- Національна кухня побудована в основному на м’ясних стравах. М’ясо в них на сніданок, обід і вечерю. Склалося таке враження, що, крім цього продукту, аргентинці нічого більше не їдять. Причому м’ясо обов’язково запивають «Кока-колою», без якої не живуть і дня. У них два напої: «Кока-кола» та звичайна вода. Чесно зізнаюсь, сумували за добрим українським борщем, адже тут рідких страв узагалі не готують.
- Сам конкурс нелегкий. Важко було в битві?
- Так. Це справжня грандіозна битва, де були злети й падіння. Тільки мужні та сильні змогли пройти всі ці іспити. Численні травми, синці неодноразово підтверджували, що насправді там набагато все складніше й сер-йозніше, ніж здається. А те, що окремі учасники серйозно травмувалися, є яскравим підтвердженням моїх слів. Наш капітан Аліна Шатерникова теж отримала пошкодження й змушена була припинити змагання. Замінив її капітан Івано-Франківська Роман Вірастюк (брат найсильнішої людини світу Василя Вірастюка). Єгор Бенкендорф і дядя Жора теж отримали важкі травми.
Три дні велися зйомки, а на четвертий відпочивали. Далі знову за тим же графіком. Вільний час намагався витрачати ефективно, зокрема їздив на екскурсії. Після виснажливої битви зовсім не відчував свого тіла. Аргентинські оператори, які знімали програму, дивувалися нашим можливостям і наполегливості. Саме українці встановили найбільше рекордів у проходженні наявних перешкод. До цього там змагалися різні команди світу, зокрема з Австралії, США… Але таких результатів не показав жоден боєць з країн-учасниць.
- З ким із зіркових учасників найбільше потоваришував?
- З усіма склалися добрі стосунки, але найбільш близькі, напевно, з Русланою Лижичко. Це людина незвичайної енергії. Якою вона є під час концертного виступу, така й у повсякденному житті. Запрошувала всіх учасників проекту на зимову екскурсію в Карпати. Хороші враження також залишились і від Аліни Шатерникової, яка відвезла на вокзал у Києві й посадила в маршрутку, якою їхав додому.
Поїздка в Аргентину залишила теплий відбиток у серці й біографії. Бо ж завдяки Українській центральній репрезентації в Аргентинській Республіці, зокрема її секретареві Юрію Данилишину, зумів знайти ще й рідне коріння – маминих двоюрідних сестер, з якими зв’язок обірвався в 1994 році після смерті рідного дядька. На жаль, побачитися з ними не встиг, тільки переписувався електронною поштою. Але все ще попереду. Головне, що знову знайшли одне одного.
Радий, що залишив свій слід у далекій країні. Адже разом з іншими учасниками на чолі з Єгором Бенкендорфом за 13 тисяч кілометрів від рідного дому в провінції Бенавідес посадили 27 дерев (по одному від кожного міста й телеканалу «Інтер»). Серед саджанців як звичні для українського ока деревця: туя, горіх, липа, береза - так і екзотичні, які вперше зустріли на південноамериканському континенті, - жакаранда, текома, табебуйя. А ще додому привіз чимало сувенірів, зокрема футболку збірної Аргентини, яку придбав у фірмовому магазині біля славнозвісного стадіону «Бока Хуніорс».
- На вулицях уже впізнають?
- Афішувати себе не маю мети. Адже я звичайна людина, як і будь хто з нас. У мене було завдання – битися за своє місто - і його виконав. Так, друзі, знайомі телефонують, коли бачать у рекламних роликах телеканалу, але це для мене не є підставою для возвеличення, підняття над землею.
Василь ТИТЕЧКО.