«Мої коші міцні й зручні»,

- каже Іван Колдун з Орлівки, демонструючи свій чималий доробок у просторій оселі

Молодий чоловік уміє плести чималі коші для зберігання картоплі, овочів, ошатні корзини для білизни, кошики для збору грибів, ягід, декоративні - для пасхального набору тощо. Запитую, де Іван навчився цьому ремеслу. А той усміхається:
- Це спадкове, батько Іван і дід Костянтин були майстрами лозоплетіння. Упевнений, що й дальші предки знали, уміли, цінували роботу з виготовлення таких потрібних, легких, гарних речей. Я народився і виріс у Білятичах. Ще малим дивився, як тато вправно плете коші, ходив з ним на узбережжя Горині заготовляти лозу. Школярем переймав ази в учителя трудового навчання Володимира Дмитрука. Цей чудовий педагог, умілець усіляко заохочував мене й інших учнів у класі до древнього ремесла плетіння з рослинних матеріалів. У школі організовував виставки робіт, серед них були й мої, а це додавало впевненості у своїх силах, прагнення до вдосконалення навичок та умінь.
Після закінчення неповної середньої школи в Білятичах Іван поступив у професійно-технічне училище № 21 (нині професійний аграрний ліцей). Там за два роки здобув фах механізатора широкого профілю. У 1998-ому юнака призвали на дійсну строкову службу в українську армію. Її проходив у місті Львів, у комендантській роті тамтешнього гарнізону. Там якось доручили виконувати столярні роботи в спортзалі й інших приміщеннях. Солдат самотужки опанував секрети обробітку деревини, а за добротний ремонт та отримав подяку командира.
Після демобілізації Іван Колдун зустрів у Сарнах свою долю, одружився на працьовитій дівчині Аллі. Тоді, як і нині, проблему достойного заробітку на утримання сім’ї розв’язували на чужині. Довелось чоловіку побувати на заробітках за межами Рівненщини. Будував дачі, будинки, ремонтував ферми – практично виконував увесь цикл спорудження житла під ключ. А в перервах між поїздками в Москву чи Київ знаходив час для плетіння кошів різних форм і призначення. Нерідко дарував свої вироби родичам чи друзям. Мешкаючи в Орлівці, лозу заготовляв не біля Горині, а біля Случа. Власне, із нарізування сировини й починається процес якісного виготовлення коша чи делікатної миски-хлібниці.
Умілець розповідає, що заготовляє прути довжиною від одного до півтора метра, діаметром 3-5 міліметрів, як правило, взимку, у суху сонячну погоду. Збирає в пучки по декілька кілограмів кожен. Перед плетінням, каже, лозу бажано вимочити, щоб додати пластичності й гнучкості. А для очистки її проварює в спеціальній ванночці чи каструлі 20 хвилин – до світлого тону, 80 – до темного. Окоровує лозини за допомогою спеціальних щипців і ножа, затим сушить на сонці до 5 годин. Для подальшої роботи готує матеріали з самого прута: пластини, шини, стрічки тощо. Майстер плете виріб одним з видів: густим (суцільним), рідким (ажурним) або ялинковим.
Щодо зміни кольору та вигляду лози, то вона буде гарніша, якщо її спеціально обробити. Об’ємні корзини для білизни Іван Колдун робить з такої обробленої, лакованої сировини. А шляхом обпалювання можна отримати прут найрізноманітніших тонів: від білого до майже чорного. Чоловік каже, що лозоплетіння доступне кожному, і при бажанні можна вдосконалювати свої навички, довести їх до професійного рівня. Цікаво було спостерігати, як готує пучок прутів до роботи, потім вправно починає плести черговий кошик. Поряд стоять готові вироби різних розмірів і призначення.
Виходець із селянської працелюбної родини (батько і дід його все життя трудились у колгоспі імені Кірова в Білятичах), Іван Колдун зумів продовжити родинну естафету народного ремесла. Цікаво, що корені його сягають епохи зародження людської цивілізації, археологи виявили два плетені стільці в гробниці єгипетського царя Тутанхамона. А в Древньому Римі такі меблі, а також інші предмети побуту набули повсюдного поширення. Повстанці армії Спартака плели собі легкі та міцні бойові щити з виноградної лози, а також довгі драбини. В Україні навколо Києва в селах у ХІХ столітті цим ремеслом займались усі, від старого до малого, а слава про тутешніх майстрів гриміла по всій Російській імперії.
І донині лозоплетіння впевнено займає свою естетичну нішу в розвинених країнах, даруючи людям радість, досягаючи незрівняної мистецької вигадливості, вишуканості, елегантності. І добре, що в багатьох селах краю є такі ентузіасти, як Іван Колдун. Його коші, міцні та зручні, завжди знадобляться справжнім господарям, яких на Поліссі багато.