Опубліковано СН
Фото автора.
За життя Леонід Стецюк
склав декілька сотень храмів та екзотичних будиночків
У неврологічному
відділенні Костопільської центральної районної лікарні на стаціонарному
лікуванні перебував пацієнт, котрий із звичайних сірників робить просто-таки
витвори мистецтва. За декілька днів він склав і подарував медперсоналу свої
диво-вироби, на які використав понад 80 коробок сірників. Утім, у палаті чоловіка
не застали, бо термін його госпіталізації на той час якраз закінчився. Однак
зустрілися згодом у редакції, куди він завітав з власної ініціативи,
довідавшись, що з ним намагався зустрітися журналіст.
- Аби не просто
розповідати про своє захоплення, - заявив після короткого знайомства 39-річний Леонід Стецюк із с. Малий Стидин, - зараз
складу невеличкого будиночка.
Не полінувався збігати
до найближчої крамнички по сірники, і робота почалася. Майстер пояснив, що для
цього потрібні велике терпіння та натхнення, захопився такою справою ще в
школі, перейнявши перший досвід від старших хлопців. З року в рік шліфував
майстерність, кількасот виробів із сірників створив під час служби в армії.
- На виготовлення храму, - розповідає за роботою, - потрібно
щонайменше 70 коробок сірників. І приблизно тиждень часу, адже ще й домашні
справи рук вимагають.
Дивуюся, адже все це
тримається купи саме собою - без жодної краплини клею. Коли в руках умільця з’являється
каркас, решту він може робити із заплющеними очима.
- Як же вдалося пронести
це захоплення через усе життя? - запитую. - Не набридло?
- Ні, - мовить Леонід
Стецюк. - Така робота заспокоює, додає душевної рівноваги. Зараз перебуваю на
групі, а раніше працював трактористом у колгоспі, згодом мав роботу в
райцентрі. Та все одно завжди знаходив час для рукоділля. Крім
«сірникобудування», в’яжу ще шкарпетки, рукавиці. З непотрібних ганчірок за допомогою гачка
виготовляю «кружки» під ноги. Коли пасу корів, обов’язково починаю плести
коробки з лози. Нещодавно наскубав вовни й хрестиком (без застосування
веретена) зв’язав собі светра. Одно слово, це в мене в крові. Зробити можна
все, було б бажання.
Тим часом хатка з
сірників набирала чітких обрисів. Ось майстер перейшов до причілку з покрівлею.
- І комин буде? - допитуюсь.
- І комин, і вікна з
дверима, і курячі ніжки! - мовить чоловік, весела вдача якого проступає в
кожному слові й навіть погляді. - Люди, як ось ви, спостерігають за моєю
роботою з подивом і найчастіше кажуть, що самі в житті так не змогли б. Тоді
пропоную складати разом зі мною. Не хочуть. Чи бояться осоромитися, чи заняття
це занадто марудне для сьогоднішнього реактивного часу. Маємо з дружиною двох синів
і дочку, за два місяці четверта дитина народиться в нашій сім’ї. Сподіваюся, що
хтось із дітей продовжить і розвине моє захоплення, адже це так важливо -
творити те, що може здивувати оточуючих і додати їм позитивних емоцій і
настрою.
І ось роботу завершено.
Хатинка постала перед очима довершеним сувеніром. Народний умілець, прощаючись,
пообіцяв за декілька днів подарувати редакції ще й рукотворну церкву з
сірників, яка б завжди нагадувала про духовне та вічне, земне й возвишене,
людське й Господнє, що завше переплітається в житті й тримається воєдино
найдивнішим чином.
Юрій ЛЕВЧУК.