Опубліковано СН
- такий шлях пройшла колишня жителька Сарн, нині португалка Олена Соколовська
Олена Соколовська в музику була закохана з дитинства. Спочатку закінчила Сарненську музичну школу, згодом Рівненське музичне училище та Київську консерваторію. Працювала в Сумській філармонії. Та мізерна зарплатня не дозволяла жити достойно. У 90-х роках багато українців виїжджали за кордон, у тому числі й до Португалії. Олена також вирішила спробувати, тим більше, що її чоловік там уже працював і кликав до себе. Тож узявши донечку Машу, яка закінчила 3 класи, подались у світ.
- Приїхавши, - розповідає Олена, - відразу відчули, що нам дійсно раді. Це було видно по всьому, навіть по виразу облич. Португальці постійно усміхаються. Та все ж спочатку було тяжко, адже не знала мови. Влаштувалась на швейну фабрику. Згодом у місті Гварда, де проживаємо, грала в оркестрі, з яким об’їздила всю Португалію. Та все ж це було не моє, хотіла викладати в консерваторії. Тим більше, що мала вищу музичну освіту, яка тут дуже цінується, та диплом потрібно було поновити. На що необхідні кошти й час. Усе ж поставленої мети досягла й зараз керую дитячим оркестром.
У новорічну ніч необхідно з’їсти 12 виноградин
Ні для кого не секрет, що Португалія – країна середземноморських звичаїв і традицій, особливе місце серед яких відводиться святкуванню Нового року.
Виноградну лозу тут вважають символом достатку, здоров’я та сімейного вогнища. Тому за звичаєм у новорічну ніч з кожним ударом годинника з’їдають по виноградині (свіжій або сушеній) і загадують бажання: 12 ударів – 12 заповітних бажань на кожен місяць нового року. Останній раз зустрічали це свято в португальській сім’ї. Дуже сподобалось. Було весело, після півночі танцювали з каструлями, сковорідками, глечиками… й брязкали ними.
Гості на весілля їжу несуть
з дому
Часто з оркестром грала на весіллях, де поширена такого роду музика. А їх весільні традиції дуже цікаві. Шлюбний вік нареченої - 16 років, жениха – 19. Якщо дівчина й хлопець домовилися між собою, то їх вважали «зговореними». Тоді могли складати гроші для самостійного життя або завершення освіти. При цьому обмінювалися подарунками залежно від рівня життя. Найчастіше дарували каблучку, чотки, вишиту хустку. За тиждень до весілля наречені запрошували друзів і сусідів на церемонію. Дівчина носила корзину - обов’язково нову, накриту хусткою та наповнену хлібцями, які роздавала. Відмова могла бути виправдана тільки недугою. У цьому випадку запрошений повинен був зробити весільний подарунок: білизну, скатертину, рушник, простирадло, покривало або просто полотно.
Уранці неодружена молодь встановлювала арку з квітами біля будинку, де поселяться молодята. Жених надягав костюм чорного або сірого кольору. Якщо він не зношував його до кінця життя, то власника в нім і ховали. Наречена - святкове плаття, голову обов’язково покривала білою тканиною. Прикрасами слугувало все золото, яке мала. Вінчальна сукня також ставала й похоронною.
По дорозі весільного кортежу встановлювали арки, на які вішали лимон і яблуко. Наречена знімала лимон, а хлопець - яблуко, потім обмінювалися плодами. Лимон повинен зробити життя в сім’ї смачним, а яблуко - застерегти наречену від спокус. Майже всі до вінчання йдуть пішки, деколи наряджають і воза.
Залежно від достатку бенкет буває двох видів: «сухе весілля», на яке подають тільки ласощі, вина, легкі закуски, і «огрядне» - з м’ясними стравами. Значну частину продуктів поставляють гості, присилаючи зранку вино, козлятину, курчат, хліб й ін., за прислів’ям: «Хто йде на весілля, сам приносить їжу».
Головне для батьків - запасти якомога більше вина: якщо його не вистачить, цю ганьбу довго пригадуватимуть сусіди.
Батьківщина портвейну – Португалія
Один із символів Португалії - портвейн – хоч як це дивно, зобов’язаний своєю появою французам і англійцям. Саме їх одвічне протистояння спровокувало народження нового напою. Відбулося це в середині XVII століття, коли англійська влада заборонила ввозити в країну французькі вина. Виноторговцям, які опинилися на межі банкрутства, терміново потрібно було знайти їм заміну. Тоді й звернули погляди на північ Португалії, до долини Доуру, де виноградники існували ще з часів фінікійців. Проте незабаром з’ясувалося, що ці сухі вина набагато гірші французьких. До того ж, безнадійно псувалися, поки їх морем везли до Англії. Тож виноторговці вирішили піти на хитрість: почали додавати у вино небагато бренді. Частина виноградного цукру таким чином не перетворювалася на спирт, а в результаті виходило не сухе вино, а міцне солодке. Про людину, яка перша здогадалася змішувати вино з бренді, нам, на жаль, нічого не відомо. Але хоч би хто це був - геній чи простий авантюрист - він створив чудовий напій, з яким пов’язано безліч красивих історій і легенд. Справжній португальський портвейн «Вінью ду Порту» зовсім не схожий на російське «партєйноє» вино.
У Португалії до обіду обов’язково подають вина. Незважаючи на це, за час свого проживання тут п’яних бачила два чи три рази. Всі напої мають сертифікати, області виробництва того або іншого сорту визначені законодавчо. Цікаво, що кожен ресторан має своїх виноробів.
Основа португальської кухні - риба, м’ясо та капуста. На жаль, у ній майже не використовують свіжу зелень. Ще вживають моркву, цвітну капусту й небагато стручкової квасолі, які відварюють і поливають олією. З м’яса найбільшого поширення набула яловичина. Споживають багато риби та морепродуктів. Тріска, смажена на вугіллі, - улюблена страва португальців. Готують котлети й шніцелі зі свинини та яловичини, дуже смачну печеню з маринованого баранчика (borrego) або козеняти (cabrito). Звичайно, не відмовляються від задоволення покуштувати курчат або молочного поросяти. На перше подають густий суп з картоплі й капусти, дуже схожий на російські щі. Є густа юшка з різних видів риби та морепродуктів (caldeirada), яку готують в катаплане - спеціальному посуді з міді.
У Португалії із задоволенням вживають солодке. У монастирських пекарнях виготовляють прекрасну випічку з великою кількістю цукру та яєчного жовтка з кокосом, марципаном і корицею. Не згадати про каву також неможливо. У порівнянні з португальським подвійним еспрессо цей напій, зварений у будь-якій іншій країні, - підфарбована вода.
Місто, де немає піску
У Гварді, де проживаємо, набагато чистіше повітря, ніж в Україні. Мабуть, за рахунок того, що тут немає піску. Місто все в камені, між якими збудовані будиночки. Вони мають дуже цікаві форми, набуті природно.
Наталія ДЕМЧУК.